Валентин Собчук

Про субсидії в запитаннях і відповіддях

Валентин — Thu, 14 May 2015 08:18:27 GMT

Про субсидії в запитаннях і відповіддях

Не зважаючи на спрощену систему подачі заяви (декларації) на призначення житлових субсидій складних питань не зменшилося, тому ми звернулися до фахівців Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради Людмили Попової та Наталії Водопшинової, щоб отримати відповіді на ті чи інші запитання.

Кому субсидія призначається автоматичо, і як сплачувати за газ у приватному домогосподарстві?

—Чи потрібно споживачам комунальних послуг, які отримували житлові субсидії раніше заповнювати й подавати надіслані поштою заяви (декларації). —Не обов’язково, це необхідно зробити, коли в когось виникли певні зміни в доходах, або ж змінилася житлова площа чи кількість зареєстрованих членів родини. Усім хто раніше отримував субсидії вони призначатимуться автоматично.

—До якого числа не пізно подати заяву?

—Крайнього терміну не визначено, її можна подавати в різні періоди: червні чи жовтні. —Зараз дуже багато питань у жителів приватного сектору, де подорожчання торкнулося найбільше, особливо всіх турбує, як сплачувати за газ в даний період.

—За квітень ми зробили нові обрахунки, за ними треба прийти до нас, що стосується жителів приватного сектору.

—А чи можна вже означити середній показник субсидованого ліміту спожитих кубометрів блакитного палива за квітень?

—У квітні середній показник, якщо зважити на родину з трьох членів, може становити не більше 200 кубометрів. Але варто зауважити, що розрахунки залежатимуть від історії субсидентів, тобто доходів, кількості зареєстрованих мешканців житлової площі. Загального алгоритму, за яким би можна було визначити платіжку для всіх, не існує, все обраховується зважаючи на індивідуальні дані кожного споживача комунальних послуг.

—А от як сплачувати жителям приватного сектору в травні? — Наразі ведуться розрахунки, за ними треба буде прийти після 10 червня, тоді кожному домогосподарству буде визначено субсидований ліміт споживання на період неопалювального сезону, в опалювальний він, звісно, буде інший, тобто більший.

— Чи можна вже зараз спрогнозувати ліміт споживання в неопалювальний період для приватного господарства?

— Хіба що середній показник, якщо говорити про родину з трьох осіб, то він десь буде на рівні 50 кубометрів за відсутності централізованого постачання гарячої води. Але розрахунки, знову ж таки, залежатимуть, зважаючи на житлову площу й доходи кожної сім`ї індивідуально. Про доходи, і як розраховуватиметься субсидія безробітним

Які види грошових надходжень вважаються доходами й, та як буде розраховуватися прибуток безробітним ?

—До доходів враховуватиметься заробітна плата без врахування податку з фізосіб, пенсія, допомога (крім її частини, виплата якої здійснюється одноразово, зокрема, при народженні дитини), стипендія, грошове забезпечення, аліменти, виплати відповідно до умов цивільно-правового договору, доходи від підприємницької діяльності, здачі майна в оренду, від продажу майна та немайнових прав, сільськогосподарської продукції, дивіденди, проценти від розміщення депозитів тощо.

— За новими правилами право на субсидію отримають і безробітні, які не стоять на обліку в центрі зайнятості. Як буде розраховуватись їх прибуток?

—З 1 травня цього року із запровадженням спрощеного порядку надання житлових субсидій скасовується обмеження щодо наявності у складі домогосподарства осіб працездатного віку, які не працюють, не навчаються і не перебувають на обліку як безробітні. Таким чином, для працездатних осіб (крім осіб, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх, вищих навчальних закладах; осіб, призваних на строкову військову службу), середньомісячний дохід яких протягом періоду, за який визначається сукупний дохід, менший від прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на такий період, у розрахунок субсидії за кожний місяць зазначеного періоду включається місячний дохід на рівні прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб у відповідному періоді (тобто 1218 грн.).

За яких умов на субсидію можуть подавати документи люди, які наймають житло?

—З 1 травня право на субсидію мають особи, які проживають у житловому приміщенні на підставі договору найму (оренди) житла, і на яких відкрито особові рахунки зі сплати житлово-комунальних послуг. При цьому разом із заявою і декларацією подається договір найму (оренди) житла.

— Що робити, коли людина в квартирі зареєстрована, але не проживає?

—Субсидія призначається одному із членів домогосподарства, який зареєстрований у житловому приміщенні і на якого відкрито особовий рахунок на оплату житлово-комунальних послуг.

—А от якщо житло зі збільшеною нормою займає одинока людина похилого віку.

— З 1 травня комісіям при місцевих органах виконавчої влади надано право приймати рішення про надання субсидії лише одиноким непрацездатним громадянам на збільшену понад норму площу житла.

Що таке соціальна норма ?

— Субсидія на послуги надається лише в межах соціальних норм. Поясніть, що це таке? А якщо людина за лічильником використовує більше?

—Чинним Положенням про порядок надання субсидій визначено, що субсидії призначаються за наявності різниці між розміром плати за житлово-комунальні послуги, скраплений газ, тверде та рідке пічне побутове паливо у межах соціальної норми житла та соціальних нормативів користування житлово-комунальними послугами з урахуванням пільг, які надаються відповідно до законодавства, і обсягом визначеного Кабінетом Міністрів України обов’язкового відсотка платежу. Соціальну норму житла для надання субсидій встановлено у розмірі 13,65 кв. м площі на одну особу та додатково 35,22 кв. м на домогосподарство.За різницю понаднормової площі потрібно буде сплачувати самостійно. Постановою встановлені єдині для всієї України соціальні нормативи споживання холодної і гарячої води, водовідведення, газопостачання з урахування коригучих коефіцієнтів. Причому, знову ж єдиного алгоритму, за яким можна визначити соціальні нормативи для загалу, не існує, бо під час розрахунків враховується багато факторів — сума отриманих доходів, а також побутові чинники, наприклад, є у вас колонка гарячої води, чи немає, бо від цього залежатиме розмір газового ліміту. Розглянемо такий приклад. Скільки буде визначено кубометрів за наявності газової плити в помешканні та відсутності централізованого гарячого водопостачання та газового водонагрівача — 9 кубометрів на одну особу в місяць, а от за наявності газової плити та газового водонагрівача — 18 кубометрів на одну особу щомісяця. —Отже за розрахунками треба йти в «собез»?

—Звичайно… .

Чи можуть розраховувати на субсидію боржники та мешканці гуртожитків?

— Чи буде надаватись субсидія громадянам, які мають борги за комунальні послуги?

—Чинним порядком не передбачено відмову в наданні субсидії домогосподарствам, які мають заборгованість зі сплати за житлово-комунальні послуги. А це означає, що громадяни мають право звернутися за призначенням субсидії до управління праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації із відповідною заявою та декларацією.

-- Чи мають право на субсидію мешканці гуртожитків, зокрема, студентських?

—Згідно з Положенням про порядок надання населенню житлових субсидій право на отримання адресної безготівкової субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, поширюється також на громадян, які проживають у гуртожитках (при умові, що вони там зареєстровані).

Якщо ви не памятаєте точних даних про доходи

— Закон суворо попереджує про подвійні штрафні санкції щодо приховування відомостей про доходи, але чимало людей могли забути про ті чи інші дрібні надходження. А ще нова форма заяви породила іншу колізію, повідомлення про відсотки по депозитах, раніше такого положення не було, але людям вже автоматично продовжено субсидію, знову ж, вони не можуть пам’ятати чітких даних про відсотки, а банків в котрих вони були, вже немає, як бути? — У цьому сенсі ми рекомендуємо всім звертатися в 11 кабінет до фахівців Ірпінської податкової інспекції, де фіксуються доходи громадян, з котрими в нас є відповідна угода. В них попрохати для нас витяг своїх доходів за минулий рік, котрий ми прикладемо до справи, пенсіонерам рекомендуємо звернутися в пенсійний фонд.

Чому не варто відкладати оформлення субсидій в довгу шухляду

Коментар від начальника Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради Петра Володимировича Зброжека.

—Петре Володимировичу, Ви на даній посаді людина нова, хоча в системі держуправління маєте певний досвід, адже були заступником міського голови 9 років. Що можете сказати, поглянувши на дану тему свіжим оком. — Насамперед те, що наше Управління володіє багаторічним досвідом своїх фахівців, а ще для попередження черг ми залучили 6 спеціалістів, уклавши договір з Ірпінським міським центром соціальної зайнятості населення. Дані спеціалісти знаходяться на тимчасовій роботі та працюють у нас консультантами з оформлення субсидій. Однак, якщо наше Управління розраховувало приймати до 300 осіб у день, то цей показник наразі дещо нижчий. Зрозуміло, що коли люди отримають травневі платіжки, то показник прийому громадян відразу збільшиться, та особливого піку очікуємо восени, коли розпочнеться опалювальний сезон. Я б в цьому сенсі, незважаючи на те, що до опалювального сезону далеко, порадив би не відкладати оформлення субсидій, бо хоча в цей час зекономиш небагато, зате матимеш вже оформлену субсидію, й потім не гаятимеш свого часу. — Як відомо, до1 квітня поточного року до вашого Упраління звернулося 1695 громадян, й субсидії призначено 1335 особам, 360 громадянам відмовлено з різних причин.Скільки субсидентів очікується в цьому році? — Ми розраховуємо до 6 тисяч. І ще хотів би порадити всім читачам цього матеріалу, щоб з усіх незрозумілих питань зверталися Ірпінського управління праці та соціального захисту.

Валентин СОБЧУК

Всякому городу нрав і права

Валентин — Fri, 24 Apr 2015 12:28:25 GMT

"Всякому городу нрав і права",

рядки з відомого вірша національного генія та мудреця Григорія Сковороди, нарешті знайшли підтримку в недавно прийнятому законі про добровільне об’єднання територіальних громад. Незважаючи, на певні проблеми, що з’явилися в політичному житті селищного голови смт. Гостомель Анатолія Кириченка, зокрема звинувачення громадськості в надмірному роздаванні земельних ділянок своїм людям і депутатам, а ще звинувачення за сприяння в допомозі антимайданівцям, наразі справа розглядається в Ірпінському суді, Гостомель першим розпочав обговорення нового закону, а саме 23 квітня поточного року.

У цей день депутати селищної ради обговорювали зміну свого адміністративного статусу. Поговорюють цьому посприяв можливий конфлікт між селищним головою Анатолієм Кириченком та амбітним мером Ірпеня Володимиром Карплюком, який має недобру звичку диктувати свою волю іншим. Так це чи ні, невідомо, але достеменно очевидне інше — Гостомель на сьогодні є своєрідним земельним Клондайком, а ще лідером зі сплати податкових надходжень у регіоні. До речі, територія селища на сьогодні складає удвічі більшу площу ніж міста Ірпеня — понад 4тисячі гектарів, тоді як межі Ірпеня сьогодні становлять лише 1700 га. Такий ресурс Гостомеля, звичайно, має самодостатній фундамент для зміни статусу. Адже, незважаючи на гріхи нинішньої влади, тут на відміну від Ірпеня зажди дбали про відкриття додаткових робочих місць, що наповнюють бюджет, тоді як Ірпінь, наразі форсуючи благоустрій та оновлюючи парки й сквери, зовсім не замислюється над цією перспективою. І все ж поки що політична еліта селища не визріла до остаточної пропозиції, розмірковуючи, до кого «прихилитися»— Бучі чи Ірпеня, або ж піти в самостійне плавання. Усе це свідчить про звичку кервництва бути залежними від більш сильних у політиці та зв’язках у коридорах столичної влади сусідів. Тим часом, громада, сусідньої Бучі, а точніше її очільник Анатолій Федорук поквапився взяти в «обійми» Бучі селище Гостомель, щоб воно ввійшло в підпорядкування з єдиним адміністративним центром, як нині Мостище у складі Гостомеля чи Романівка і Стоянка у складі Ірпеня. Анатолій Федорук наголосив, що у такий спосіб можна буде скоротити на управлінському апараті та кількості депутатів (до слова, як зазначив міський голова Ірпеня Володимир Карплюк, у європейських країнах у 2,5-3 менше адміністративних утворень на таку ж кількість населення). Окрім, варіантів входження Гостомеля до Ірпеня чи Бучі можливий, як вже зазначав,і третій шлях – відокремлення й самостійне адміністративне існування в статусі міста. Після обговорення цих намірів розгорілася справжня дискусія між двома кумами, мером Бучі Анатолієм Федоруком та Володимиром Карплюком. Між якими, подейкують, пробігла чорна кішка через недомовленість, до чийого берега має пристати Гостомель. Їхня дискусія нагадувала своєрідну «битву титанів». Федорук обгрунтовув свою позицію тим, що Гостомелю набагато вигідніше бути в адмінпорядкуванні Бучі, бо навіть межа, що проходить по їхній території завдовжки 7 кілометрів, пов’язує їх, тоді, як між Ірпенем вона становить всього кілька сотень метрів. Мер Бучі пообіцяв в селищі розпочати будівництво нових інфраструктурних об’єктів, зокрема лікарні й садочків. Володимир Карлюк натомість — спрямовувати всі податкові надходження селища на його розвиток. Долучившись до дискусії депутат Гостомельської ради Василь Вознюк, згадав старі добрі часи, коли в Гостомелі, як він підпорядковувався до Києво-Святошинського району, була своя лікарня та міліція і навіть власний РЕМ. Усе це селище втратило через так званий «шведський експеримент», коли ці установи відійшли до Ірпеня. Володимир Карплюк аргументував що через таку ситуацію, що склалася історично, тепер не варто городити, так би мовити, город знову. Анатолій Федорук з приводу цього зробив свій висновок, мовляв, що такі об’єкти, як податкова інспекція та інші правоохоронні структури, не є комунальною власністю міста, і бо де б вони не знаходилися, все одно обслуговуватимуть місцеве населення. Для прикладу він згадав перенесення Ірпінської міської прокуратури до Бучі, котра працює для всього регіону. Під час обговорень, котрі не знаходили чіткості намірів, вирішили звернутися за порадою голови Київської ОДА Володимира Шандри. Губернатор Київщини не заходячи в приміщення селищної ради , прямо на порозі пояснив свою позицію, сказавши, що рішення за самою громадою, головне, якщо вже є бажання власного саморозвитку, то щоб потім не сподівалися лиш на кошти державних субвенцій. Володимр Шандра також сказав, що коли до 25 липня громади не визначаться зі своїм адінстатусом, його буде вирішено рішенням згори. Відтак обговорення щодо статусу Гостомеля має продовжитися 29 квітня. І все ж зважаючи на настрої депутатів, можна зробити власний прогноз, скоріш за все депутати не голосуватимуть за те, щоб залишитися в підпорядкуванні Ірпеня, про це засвідчило їхнє волевиявлення, коли вони приймали рішення щодо виділення земельних ділянок для воїнів АТО тільки з гостомельською пропискою, мовляв, якщо в Ірпеня не вистачає власних земель, хай виділяють квартири, адже набудували їх багато. І в цьому є певна повчальна логіка, адже в Ірпені бал правлять забудовники.

Валентин СОБЧУК

На місце радянського Ідола поставлять Кобзаря?..

Валентин — Fri, 27 Mar 2015 09:26:14 GMT

На місце радянського ідола — Великого Кобзаря,

Або чому забуваємо про Ірпінський Парнас?

Процеси позитивних перетворень у місті, звичайно, не можуть не тішити, особливо впорядкування парків і скверів, зупинок, оновлення дитячої поліклініки тощо. Наразі на виконавчому комітеті, що відбувся 24 березня, міський голова Володимир Карплюк поділився думками щодо реконструкції центральної площі та прилеглої території. В результаті реконструкції замість ірпінського «біг-бену» планується встановити новий пам’ятник Великому Кобзарю — не знаю, чи сподобалося б така ідея самому Тарасові Григоровичу, щоб його пам’ятник був на місці де колись стояв ідол радянської епохи. А от на місці колишнього пам’ятника Кобзарю планується облаштування фонтану, хоча на площі вже є фонтан, щоправда «підпільний», тобто накритий дошками. Чому б його не довести «до ума»? Чи в нас так багато коштів? Але окрім зауважень щодо майбутньої реконструкції центру міста, хотів би внести наступну пропозицію. В Ірпені проживали й творили всесвітньо відомі письменники, як от "батько" Незнайки Микола Носов (вул. Квіткова), Борис Пастернак (Пушкінська), Максим Рильський (вул. Центральна. Ці будинки збереглися до нашого часу. Але біля них жодної згадки, чому б не подбати про встановлення символічних знаків поблизу цих будівель а не табличок на стінах, щоб не тривожити спокій нових власників. Адже тоді ірпінці та гості мали б привід для гордості за місто, де їм пощастило жити, чи побувати в гостях. Окрема тема — Будинок творчості письменників, де було створено до 90 відсотків радянської літератури. І хоч Будинок творчості не є власністю міста, однак зважаючи на реконструкцію центральної площі міста, доцільно було б згадати за славні постаті, котрі творили в ньому. А саме встановити стелу, наприклад, біля краєзнавчого музею, або ж на місці, де був пам’ятник Шевченка, хай навіть там планується фонтан, тим краще. Під час відпочинку біля нього усі матимуть можливість познайомитися зі славною сторінкою історії міста, наприклад, що в такому й такому році в Ірпені проживали прославлені митці на тій чи іншій вулиці. Адже спромоглися на скульптурну композицію з абстрактними образами неподалік магазину «Фокстрот».

Своєрідна літературна алея є в Одесі на честь Михайла Жванецького, де на спеціальних табличках викарбувано його словесні «перли». Чому б нам не мати подібну, якщо не алею, то хоча б стелу, наприклад, у вигляді кам’яної ліри, чи іншого образу — каменю вдосталь на «Гранітці» в селищі Коцюбинське. А символічну стелу наповнити подібним змістом:

Ирпень –это память о людях и лете,

О воле, о бегстве из-под кабалы,

О хвое на зное, о сером левкое

И смене безветрия, вёдра и мглы...

Борис Пастернак, жив в Ірпені влітку 1930 року по вулиці Пушкінська,47. Потім викарбувати рядки Максима Рильського про Ірпінь, й так далі, матеріалу більш ніж достатньо, але хто про це знає? Хочу завершити словами Великого Кобзаря, щоб не цуралися свого славного минулого.

Валентин СОБЧУК

"Інколи закон розходитьсяз життєвою мудрістю"

Валентин — Wed, 25 Mar 2015 19:04:00 GMT

Гість сторінки Голова Ірпінського суду Людмила Саранюк: «На жаль, закон інколи розходиться з життєвою мудрістю…»

Пропонуємо Вашій увазі бесіду з головою Ірпінського суду Людмилою Саранюк.

—Людмило Павлівно Ви в системі судочинства вже більше двадцяти років… І все ж, що спонукало одягнути суддівську мантію, адже це дуже нелегка професія, пов’язана з долями людей, емоціями, і найчастіше негативними…

—У мене теж в вборі професії теж не обійшлося без емоцій. Якось, коли ще була школяркою побачила телефільм, назва котрого «Іменем закону», мене дуже вразив сюжет. А фабула телефільму, якщо коротко, наступна. Хлопець проводжав дівчину й зустрівся з компанією нетверезих молодиків, які зухвало почали чіплятися до його обраниці. На її захист став коханий,та в цій сутичці, поскільки сили були не рівні, хлопця вбили. Потім був судовий процес, сльози матері хлопця та його дівчини, я теж плакала, бо пережила велике душевне хвилювання, а ще зрозуміла, що це не остання життєва драма. І ще тоді, навчаючись в восьмому класі, вирішила присвятити себе правосуддю, щоб зло завжди було покаране, бо тільки так його може стати менше. І я почала цікавитися юриспруденцію, вивчати систему судочинства, прокуратури. І хоч батьки мріяли про іншу кар’єру для мене, я пішла на юридичний факультет КДУ імені Тараса Шевченка. Після закінчення вузу пройшла стажування в Києво-Святошинському суді.

—А чи давно в працюєте в Ірпінському суді?

—З 1989 року, починала на різних посадах, була рядовим суддею й заступником голови суду. Великі слова подяки хочу висловити моєму попереднику голові Ірпінського суду Царенку Валентину Андрійовичу. Він мав великий досвід суддівської роботи, оскільки до Ірпінського суду пройшов велику школу життя, а ще був людиною великої душі. Звертання «Ваша честь» під час судових процесів для нього мало великий зміст.

—Перші справи були складними?..

—Доля так розпорядилась, що, коли стала суддею, відразу почала їх розглядати. Одна із них була про дуже аморальний інцидент між в’язнями в Бучанській колонії, я тоді дуже розхвилювалася й прийшла до голови суду, мовляв, не зможу її вести. Валентин Андрійович знайшов мудрі поради, заспокоївши мене. Його поради згадую до сьогодні. І не тільки я, а багато інших людей, які зверталися до нього за справедливими рішеннями.

—Чи не торкнулася люстрація Ірпінського суду?

—Поки що таких матеріалів немає. Незабаром суддівського корпусу побільшає до 12, до нас із зони АТО прибуде двоє суддів. —Людмило Павлівно, що можете сказати про тенденції Ірпінської Феміди…

—У провадженні суду багато адміністративних, сімейно-побутових справ, на жаль, має місце насилля в родинах. Не зменшується правопорушень зі зберіганням та збутом наркотиків, а також фактів крадіжок майна громадян наркозалежними. Є багато позовів від банківських установ щодо кредитних договорів. Левова частина цих справ спричинена подорожчанням долара та євро.

—Чи великі суми заборгували жителі нашого регіону банкам? —Ви знаєте, наразі кредитори звертаються до суду навіть із заборгуванням у тисячу гривень. А ще в нас була в провадженні справа, котра стосувалася невиконання кредиту на 5 мільйонів євро.

—Мабуть, це було пов’язано із якимсь масштабним бізнес-проектом, яке рішення виніс суд?.

—Про масштаби говорити не буду, лиш скажу, що кредити брали під налагодження виробництва пластикових дверей та вікон. Згідно закону ми змушені були задовольнити вимоги кредитора. Також сьогодні багато позовів до пенсійного фонду у зв’язку з урядовою постановою щодо виплати надбавок, і хоч ми підтримуємо в цьому сенсі людей, однак судові рішення через брак коштів не виконуються.

—А чи збільшилася кількість кримінальних справ, якщо зважити на війну на східних кордонах та наплив переселенців? —Сьогодні ми можемо порівняти статисти стичні дані за 2013 та 2014 роки.

—Так от, в 2013 році на розгляді Ірпінського суду перебувало 1529 справ, а в 2014 році — 2059. Як бачимо, невтішне зростання. —Чи розглядалися в суді замовні вбивства та злочини, скоєні з політичних мотивів?

—У минулому році виголоено вирок щодо намагання здійснити замовне вбивство, котре було спричинене з корисливих мотивів— главу родини «приговорила» дружина» з сином. Злочин був вчасно викритий, а за посягання на життя, горе-замовники понесли суворе покарання. Щодо злочинів, спричинених з політичних мотивів, таких справ у нашому провадженні не було.

—Давайте поговоримо про таку злободенну тему, як земельна, навколо котрої багато негативу. —На сьогодні ми винесли багато рішень, підтримуючи позиції прокуратури щодо повернення земельних наділів в державний фонд.

—Ці рішення стосуються всіх населених пунктів Приірпіння? —Так, — від Ворзеля до Коцюбинського. —А чи розглядав суд справи з проявми організованої злочинності? — Не так давно ми винесли вирок стосовно одного незаконного формування грабіжників, які промишляли, погрожуючи зброєю, в ювелірних магазинах Київської та Житомирської областей, збиток нанесений ними, обраховувався понад три мільйони гривень. Усі вони отримали законні покарання — від 8 до 10 років. Також хотіла б зауважити, останнім часом побільшало справ, що стосуються поділу спадщини, договорів довічного утримання. Не раз доводилося дивуватися, розглядаючи їх, коли родичі, брати чи сестра, засліплені наживою, не можуть по мирному поділити майно. Хотілося б закликати всіх до мудрості: адже мир в родинах й успіх в житті, в першу чергу, залежить од миру в душі.

—Наскільки мені відомо до вас в Ірпені звертається багато простих людей, як до останньої інстанції, навіть приходять люди зі своїми сімейно-побутовими скаргами.

—Це дійсно так, особливо до нас йдуть люди похилого віку, як вже зазначала, нерідко доводиться розглядати справи, коли одинокі люди укладають договори довічного утримання, а їх опікуни не належно їх виконують, або зовсім ігнорують. Та бувають і ще більш жорстокі випадки. От нещодавно особисто до мене звернулася літня жіночка з Ворзеля, яка опинилася в надзвичайно скрутній ситуації, вона по договору дарування «відписала» садибу синові, і той увійшовши в права господаря, почав нехтувати рідною матір’ю, якій забракувало місця в рідній домівці. І хоч закон, згідно договору дарування, був на боці кривдника, але я, зваживши на всі обставини, прийняла рішення на підтримку матері. Інколи закон розходиться з життєвою мудрістю, але коли є певні обставини та можливість, я завжди приймаю рішення на користь мудрості. Від себе хотіла б наголосити, що коли в жителів нашого орегіону є складні проблеми, і вони не можуть знайти відповідей у нашому суді, приходьте особисто до мене.

Валентин СОБЧУК

Крізь терни до спасіння

Валентин — Wed, 25 Mar 2015 18:55:17 GMT

З нагоди 90-річчя.

Крізь терни — до спасіння!

Вже понад 90 років йде цим шляхом настоятель Свято-Троїцької церкви міста Ірпеня протоієрей отець Памфіл, подаючи взірцевий приклад своїй пастві, коли любов до Господа й ближнього дає невичерпні сили. Його слідом пішли діти, двоє з них священики, а донька є регентом одного з найкращих православних хорів в Україні. У минулому числі газети ми друкували невелику публікацію про відзначення ювілею священика, однак читачі «ІЄ» попрохали зробити більш розширений матеріал, адже отець Памфіл і досі служить Господові, надихаючи своїми молитвами паству шукати власну стежку спасіння, а от як вона починалася в нього…

Батько спочатку орав землю людям, а тоді собі.

— Моє дитинство, незважаючи на його безтурботність, не можна назвати легким, батьки тяжко працювали коло землі, ми також були привчені з малечку до роботи,— говорить отець Памфіл,— батько мав конячку, однак завжди спочатку обробляв землю людям. Ми тоді жили в селі Мар`янівка, що в Макарівському районі. Звичайно, спочатку з братом дивувалися, чому батько так піклується за чужі городи,та після його слів, що добро воздасться сторицею, почали розуміти зміст цієї істини. Бо хоч батько обробляв свою землю пізніше від сусідів, у нас завжди було врожайно. Сьогодні мало хто дотримується таких принципів, адже більшість людей нашого часу навпаки спочатку дбають про себе. І все ж, незважаючи на батькову доброту, Господь рано покликав його до себе, й мама взяла сімейний хрест на свої плечі. Наша ненька була набіжною людиною, а ще строго дотримувалася всіх постів, через що в селі її називали монахинею. В час радянського богоборства це був нелегкий вінець, але мати молилася, і нас навчала в усьому покладатися на Господа. І хоч тоді серед з односельців говорили: «Ой, як житиме монахиня зі своїми дітьми без чоловіка». Та мама не тільки поставила нас на ноги, а й зуміла вирватися з колгоспного ярма, продати хату й вивезти у 30-их роках до Ірпеня. А які врожаї полуниці вона збирала! За виручені гроші придбала корівку, а нам гарне вбрання.

«Був пастухом, а став пастирем»

— Отче Памфіл, а що означає Ваше ім’я?

— Мама прагнула, аби її діти завжди мали любов до своїх ближніх, тож так назвали й мене, бо моє ім’я означає всіх люблячий. Мій брат також мав давнє ім’я, пов’язане з християнським пророком Мойсеєм.

— Я так зрозумів, що незважаючи на войовничі часи радянського атеїзму 30-их років, ви з дитинства були воцерковлені?

— Так, і моя духовна кар’єра починалася в Ірпінській церкві, яка мене не раз рятувала під час німецької окупації від вивезення в Германію. Церква була моєю спасительницею, де я ховався від облав, ночуючи в її підвалі. До речі, підвал під церквою — сухий і порівно не холодний, там стояло моє ліжечко. Я вже тоді служив на кліросі псаломщиком. Як не дивно, але саме за часів окупації знову почалися богослужіння в храмі, закритому більшовицькою владою в 1938 році. — Чи багато людей ходили до церкви в час окупації?

— Чимало, тоді, до речі, зібрався дуже великий хор. Інколи на службу приходили й окупанти, зокрема солдати союзних військ гітлерівців, угорці та румуни. Але одного разу прийшли й самі німці. Я тоді якось інтуїтивно, передчуваючи їх візит, позакривав двері. Але вони почали шарпати бічні, й такі відірвали защібку й зайшли до церкви. Я хоч і переживав сильне хвилювання, але не ховався, а молився, покладаючись на Божу волю. І Господь виявив своє заступництво, бо двоє озброєних солдатів з офіцером, поглянувши на мене, щось сказали по своєму, тоді зайшли в вівтар, а потім поцілували святе Євангеліє, після чого до мене якось загадково посміхнувся офіцер, і вони вийшли. — -- Після війни ви вступили в семінарію?

—Так, але в юні роки, я не лише прислуговував у церкві, ми з братом довгий час пасли гуртове стадо корів на ірпінських лугах. Як бачите, спочатку я був простим пастухом, а пастирем став пройшовши тернистим шляхом в нелегкі часи більшовицького богоборства, і от вже 47 років несу слово Боже до людей. А починав духовну кар’єру в Свято-Загорській семінарії, тоді на увесь Союз їх було лише два навчальних заклад для духовенства, інший — в Одесі. Після семінарії закінчив музичне училище, що й донині діє при Києво-Печерській лаврі., отримавши спеціальність хормейстера. У 50-роках був півчим й псаломщиком при лаврському монастирі. І хтозна, якби склалася доля, коли б Лавру не закрили в 1961 році. І от я вже кілька десятиріч в нашому Свято-Троїцькому храмі, котрий в цьому році відзначатиме своє сторіччя. Бо саме в 1915 році почалися тут божі служби, хоча закладення й будівництво церкви розпочалося в1909 році й тривало 6 років. «Ми з братом домовилася, хто раніше представиться перед Господом, то пошле з того світу звісточку — і він послав…»

— Ще в дитинстві,— продовжує розповідь отець Памфіл,— ми з братом Мойсейом змагалися, хто найбільше часу витримає у молитві. Я бувало залізу на піч, аби ніхто не заважав, і молюся, і так мені було радісно в молитовному спілкуванні з Богом. Інколи з цього приводу посміхався батько, мовляв, аж двоє попів ростуть у сім`ї. Однак Мойсеєві не судилося стати духівником, він підірвався на післявоєнній міні. З тяжкими ранами він ще деякий час мучився в лікарні, і знаєте, за що переживав в останні дні життя, коли до нього прийшла мама, то він сказав, щоб пробачила його за те, що він забувши, що сьогодні пісний день, випив молока. За свого юного життя мій брат був дуже віруючою людиною, і навіть коли нас, пастушків, пригощали в середу чи п’ятницю чимось скоромним, Мойсей ніколи не торкався їжі. За братом ми страждали довго, особливо побивалася мама, я ж думав, аби він мені приснився й прислав звісточку, як йому там, на небесах, бо ми з братом домовилася, хто раніше представиться перед Господом, то пошле з того світу звісточку, як там живеться — і він послав. Хоча й не мені. В Ірпені жила матушка Памфіла, фактично моя тезка, саме їй явився брат уві сні. Вона розповідала, що бачила, як на благодатне й радісне сяйво йдуть юні отроки, й серед них мій брат, який сказав їй такі слова «Передайте моїй мамі Анні, хай не плаче, мені тут дуже добре…». І згодом мама заспокоїлася.

«Довгий вік це насамперед велика відповідальність».

— А от я, зважаючи на свій довгий вік, котрий мені вділив Господь, думаю, а як буде мені там, чи простить Господь гріхи, адже довгий вік, це насамперед велика відповідальність, особливо для духівників, бо ми відповідаємо за інших, й за те, що не зуміли когось настановити на істинний шлях віри й спасіння. — Але хіба, отче, Вам слід боятися гріхів? — Звичайно, адже абсолютно безгрішних людей не буває. Шкода, що цього не розуміють деякі люди. Буває прийде бабуся на сповідь й не знає в чому каятись, мовляв, а хіба я грішна? Я ж нікого не вбила, нічого не вкрала… А от чи розкаювалась вона за те, що осудила ближнього, або за те, що на когось гнівалася, чи за не6добре слово, що одвернулася від допомоги немічному?..

— А все таки, поділіться власним рецептом довголіття?

— Треба їсти багато капусти,— посміхається батюшка,— я так завжди жартую. А якщо серйозно, то капуста й картопля не раз рятувала від голодної смерті, а ще гриби. До речі, їх збирання, одне із найулюбленіших моїх захоплень. Пригадую. якось пішов у ліс, а знайти нічого не можу, і я став молитися. Що ви думаєте, згодом натрапив на таке місце, хоч косу бери.

— Секрет довголіття батюшки Памфіла,— долучається до розмови один із священників Свято-Троїцької церкви протоієрей Віктор,— в його безмежній любові до ближнього та невтомних молитвах до нашого Спасителя. Не раз чув від прихожан, що біля отця Памфіла навіть, коли просто постояти, то відчуєш благодатне умиротворення й спокій на серці. Неспроста він виховав так багато вірників нашої церкви, а всі його діти пішли стежкою батька. Його син, отець Сергій, не лише служить у храмі, а ще веде недільну школу з іконопису, його ікони є в церкві. До речі, отець Памфіл і мене навернув на шлях духівника, адже я тривалий час, захистивши диплом педагога-історика, працював в міністерстві освіти, інспектував школи, редагував освітянську газету, а ще в місті Орську в Росії організовував духовну гімназію. Здавалося, що за таким робочими клопотами мені буде не духівництва. Але отець Памфіл зумів в мені відкрити бажання служити Господові, і він допоміг не тільки мені. В його особі наша церква має істинного світоча православної віри. До речі, користуючись нагодою, кількома словами хочу сказати за благодать нашого храму, в ній молилися великі духовні люди, зокрема вже канонізована преподобна матушка Софія, що була ігуменею Свято-Покровського монастиря в Києві. На закінчення бесіди священики побажали всім прихожанам Божої благодаті, й не забувати дорогу до храму, особливо в дні Великого посту. Візитна картка Отець Памфіл(Вовченко) настоятель найдавнішої Свято-Покровської церкви Ірпеня з 1982 року. До цього був настоятелем на приходах в храмах Київщин?и зокрема в Чорнобилі. Нагороджений орденами Андрія Первозванного, Дмитрія Ростовського, Агапіта Печерського Валентин Собчук -

Прозорий офіс, чи потрібен він Ірпеню?

Валентин — Wed, 25 Mar 2015 18:50:04 GMT

«Прозорий офіс», чи потрібен він Ірпеню?

Щоб відповісти на дане запитання спочатку розглянемо призначення даної установи, котрі з’явилися не так давно, зокрема в Києві, Харкові Вінниці, Луцьку, Чернігові, Івано-Франківську. Наразі в Ірпені на базі Центру надання адміністративних послуг (надалі ЦНАП, або Центр) також створюватиметься «Прозорий офіс» — чому він потрібен місту? Про це розповідь в даному матеріалі.

Створення відкритих центрів надання адміністративних послуг при міських радах це насамперед попередження корупційних зловживань та бюрократії. У «Прозорому офісі», аби отримати той чи інший дозвільний документ, не треба буде бігати за підписами по інстанціях — все оформлятиметься в одному місці. Електронний документообіг забезпечуватиме прозорість проходження звернень по відділах, а громадяни матимуть змогу відстежити свої документи в віртуальній базі. Запровадження електронного документообігу прискорить процеси прийняття тих чи інших рішень, зменшить черги, котрі на сьогодні мають місце до Ірпінського ЦНАПу. До речі, з початку року його фахівцями розглянуто 1400 звернень. На сьогодні тут працює п’ятеро фахівців в галузі економіки, землевпорядкування та архітектури. «Центр адмінпослуг покликаний зменшити бюрократичні проблеми громадян, максимально скоротити візити до чиновників, спростити процедури отримання необхідних документів.— говорить виконуюча обов’язки ЦНАПу Людмила Андросенко.— А також запобігати корупційним діям та посередницьких послугам». На сьогодні в Ірпінському Центрі надається понад 70 послуг, у планах введення до 100. Це коли ЦНАП запрацює у форматі «Прозорого офісу». Тоді до спектру послуг планується долучити ряд комунальних питань, також міграційні, наприклад, з видачі біометричних паспортів. З чим сьогодні найчастіше звертаються жителі міста до Центру? Наших жителів найбільше цікавлять питання землеустрою, приватизації земельних ділянок, також питання відділу архітектури й містобудування. Хтось не знає які документи необхідні перед початком будівництва власного будинку чи гаражу. Звертаються сюди й забудовники багатоквартирних будинків, адже послуги надаються не лише пересічним громадянам, а також юридичним особам. Є чимало інших звернень щодо оформленням тих чи інших документів. Зауважимо, розгляд усіх звернень тут проводиться на безкоштовній основі, окрім розгляду тих справ, за які чинним законодавством передбачено певну оплату, як от за витяги документів Держземагенства та Держземкадастру. Як зазначали вище, згодом при Ірпінському Центрі буде створено «Прозорий офіс». Коли це станеться, де він знаходитиметься, та якою буде його мета? З цим питанням ми звернулися до керуючого справами виконавчого комітету Максима Плешка. «У своєму коментарі хочу зауважити, що за праобраз ми беремо «Прозорий офіс» Вінниці, котрий є взірцевим для всієї України, я бував у ньому й вивчав досвід роботи. Наш «Прозорий офіс» знаходитиметься частково в приміщеннях нинішнього Центру, котрий на сьогодні займає 10 і 13 кабінети на першому поверсі виконкому, тільки кількість кабінетів буде більшою, їх стане чотири, для цього буде здійснено відповідне перепланування. Причому вхід до «Прозорого офісу» буде окремий, в планах відкриття ігрової кімнати для дітей, коли батьки приходитимуть з ними. Для ліквідації черг і розширення послуг плануємо збільшити штат фахівців до 15.Наразі перед нами стоїть першочергове завдання — впровадження відповідного програмного забезпечення для електронного документообігу. З цього приводу для працівників виконкому вже проводився семінар. Читачів, мабуть, цікавить коли «Прозорий офіс» запрацює? У Вінниці до цього йшли протягом шести років, ми, зважаючи на вже здобутий досвід, запланували його відкрити протягом року». Валентин СОБЧУК

Поховали ще одного героя з Приірпіння

Валентин — Wed, 25 Mar 2015 18:36:30 GMT

Він усім серцем любив батьківщину!

19 листопада жителі нашого міста провели в останню путь В’ячеслава Кірічека. Він загинув від рук сепаратистів на Сході України. Попрощатися з Героєм прийшли багато містян, представники влади. В очах і жінок, і чоловіків — сльози, у руках — квіти. Завмерла почесна варта. Звучить Гімн України. Його виконують, поклавши руку на серце, всі присутні. Ведуча траурної процесії промовляє: «Слава Героям!». У відповідь лунає: «Героям слава!», «Герої не вмирають!».

Міський голова Володимир Карплюк говорить коротко: Важливо не тільки вшанувати пам'ять Героя, а й не забувати про допомогу його родині, доньці, котра залишилася без батькової підтримки, бо він уже нічим не зможе їй зарадити. Так, дійсно наші серця повинні бути відкриті для взаємодопомоги, і кожен з нас має тримати власну лінію оборони й допомагати тим, хто на передовій, тоді перемога неодмінно прийде раніше. В’ячеслав Кірічек народився в 1971 році. Працював слюсарем з експлуатації та ремонту газового устаткування Ірпінської філії «Київоблгаз». У вересні цього року В’ячеслав пішов служити в 128-у механізовану бригаду, яку ще називають гірськопіхотною. Його бойові побратими Вадим Сенник та Мирослав Севастьян служили в одному підрозділі. Вони приїхали в Ірпінь, аби вшанувати пам’ять свого товариша. -З В’ячеславом ми дружили ще до війни, — розповів Мирослав Севастьян, який проживає у Бучі, і котрий, як і його друг Вадим Сенник, пішов на війну добровольцем. — Він був взірцевим воїном — мужнім, відважним, розсудливим, а ще — великим патріотом України. Такі як він не могли спокійно спостерігати, коли під час цієї неоголошеної війни, можливо, найстрашнішої за останні десятиліття, нашу землю топче чобіт ворога. В’ячеслав загинув під час сутички з диверсійною групою, яка видавала себе за наших бійців, пробравшись до підрозділу. Він ніколи не був байдужим до чужого горя. Всім серцем любив свою Батьківщину й рідних, цінував і поважав друзів, умів розважити, підтримати, допомогти, був душею компанії, жив у гармонії з природою, любив збирати гриби та ягоди, а найбільше — рибалку. Тепер важко уявити, що його вже ніколи не буде десь на березі озера з вудкою. Його розповіді про життя хотілося слухати й слухати. А яким він був жартівником, яким життєрадісним і щирим!». Вадим Сенник додав: «Ми хочемо, аби ви написали: у 128-ій бригаді великий бойовий дух, і нікому його не здолати!». За Героєм тужить Ірпінь, сумують рідні й близькі. Про нього зняли телесюжет журналісти телеканалу «1+1». Пам'ять про В’ячеслава Кірічека назавжди залишиться у наших серцях. Герої не вмирають! Валентин СОБЧУК

Наш батальйон почав воювати з однією рушницею»

Валентин — Sun, 15 Mar 2015 08:22:38 GMT

Володимир Паламарчук:

«Наш батальйон почав воювати з однією рушницею»

Cин прославленого поета-пекладача Дмитра Паламарчука, Володимир, позивний Журналіст(батальйон ОУН), приїхав в рідні пенати на ротацію з однієї найгарячіших точок цієї неоголошеної і найпідступнішої воєн третього тисячоліття, селища Тоненького, що знаходиться поблизу Пісок, котрі прикривають підступи до наших кіборгів, яких порівнюють з героями Брестської фортеці. Володимир Дмитрович пішов на війну добровольцем з Майдану на якому вершилася Революція Гідності. Нещодавно про його фронтові будні демонструвався сюжет на 5-у телеканалі. Незважаючи на далеко не юний вік (58років), він не втратив вродженого оптимізму й жартівливості, навіть там, на передовій. Тож під час розмови, де його ковбойський капелюх з посмішкою відповів, взимку в ньому мерзнуть вуха. І якщо раніше Володимир Дмитрович не носив бронежилет, бо не мав, тепер ним розжився, але за його словами, не стільки для захисту, а щоб було тепліше, хоча там, в Тоненькому їм не холодно від постійних обстрілів «Градів» і «Ураганів», та нападів на укріплення путлерівських найманців.

Де живе дух побратимства?

— Володимире, дивлячись на тебе, не стримаюсь зауважити — помолодшав і зміцнішав, не кажу помужнішав, бо ти й раніше цим відрізнявся й завжди йшов проти вітру, як це тобі вдалося? — Там, на передовій, друже, гартується справжній український дух, а також тіло. Там справжні патріоти України, на відміну від пристосуванців системи споживачів, які навіть після революції не думають не лише змінюватися, а навпаки посилили свої апетити. У нас там зовсім інші цінності, і найбільше шкодую що дух побратимства можливий лише там, на фронті. А тут система чавить найкращі людські пориви — в пошуках хліба насущного людей змушують ставати пристосуванцями, особливо в час коли балом править капітал, а його вірні слуги розплодилися в усіх владних кабінетах— Ірпінь не виняток. Однак не може не тішити те, що патріотів у нас вистачає — на передовій і в тилу. — Володь, виходячи з наших реалій, як ти дивишся на те, що історія повторюється, адже після революцій, зазвичай, на поверхню спливає нечисть… Секрет другої молодості — На жаль це так, але я ще не відповів, як ти кажеш про секрет своєї другої молодості. Насправді секрету немає, просто на фронті дуже великі навантаження — протягом дня постійно на ногах, в обнімку з автоматом, з котрим не розлучаєшся ні в день, ні вночі. А коли тихо, то постійно зайнятий на господарських роботах, особливо багато доводиться розвантажувати, або ж поправляти поруйновані бліндажі. Окрім цього, я маю ще обов’язки водолія. — Водолія? — Так, якщо образно. Ношу зі свердловини воду, а тоді фільтрую, вдень десь близько 100 літрів очищую. — Володь, а чи є у вас традиція фронтових сто грамів. — Ні, в нас сухий закон і сувора дисципліна, інакше б не вижили, адже батальйон ОУН, сформований з добровольців, змушений був здобувати зброю в бою. До речі, коли приїхали на передову, то мали лише одну мисливську рушницю, але вночі сходило в розвідку кілька сміливців, й ми розжилися на п’ять автоматів «сєпарів», і так з часом наш арсенал почав збільшуватися. Наразі маємо державне забезпечення боєприпасами.

Почуття страху й друге народження

— Володь, на війні буває по різному, чи доводилося переживати якісь особливі моменти страху. — Я вже подружився зі страхом, і вночі коли починається обстріл, не біжу стрімголов до бліндажа, бо знаю, що стріляють з далекої відстані, й від сліпого попадання снаряда не врятує й укриття. Але одного разу мені довелося, як то кажуть, пережити друге народження, коли снаряд «саушки» розірвався поруч зі мною й розтрощив водоочистку, й все що було навколо, а я відлетів від ударної хвилі на кілька метрів. Від такої вірної смерті міг врятувати лише Господь. А взагалі, на війні людям без віри робити нічого. — А як з харчуванням чи є якісь інші блага цивілізації, наприклад чи працює мобільний зв’язок? — Дякувати волонтерам, всього вистачає вдосталь, у цьому сенсі хотів би доземно вклонитися усім українським патріотам, які чим можуть підтримують своїх захисників. А от щодо інших благ, то в нас є світло завдяки генератору, можна дивитися телевізор. Але він ловить в основному сепаратиські канали. Тож благом це назвати не можна. Мобільний зв'язок тільки в мережі МТС, ще в мене був комп’ютер, але розтрощило під час обстрілу, супутникова тарілка також стала жертвою снаряду. Не знаю чи це можна назвати благом, але там ти відчуваєш себе захисником не лише Батьківщини, а й друзів наших менших, особливо котів, які не можуть без людської уваги, й прибилися великою армією до нашого підрозділу, вони,до речі, добре відчувають де безпечні місця, я приглядаюсь до їхньої поведінки. Також до нас приблудилося багато бездомних собак, і навіть красень ротвелер, 80-и кілограмомовий собацюра, до якого в мирному житті навіть страшно було б наблизитися, а тепер він сам прийшов до нас, я називаю його Мордаєм, бо дуже велика морда. Але це вже зовсім незлий, а добрий пес, до речі, ця порода була виведена для пошуку рабів втікачв.

Заступник комбата—поет

— Володимире, наскільки я знаю ти рідно вір, але ти кажеш, що в батальйоні ОУН є обов’язкове правило разом творити християнські молитви? — Так я сповідую предківської віру, але не цураюся християнства, й разом з усіма беру участь в спільній ранковій та вечірній молитві, Нас часто відвідує єпископ Володимир з Київського патріархату, а на мій день народження, що випадає на день святителя Миколая (19 грудня), він подарував мені ікону Богородиці, вона залишилася на фронті, і я впевнений оберігає наших хлопців. — А скільки в батальйоні полеглих героїв? — Слава Богу, лише один, хоча поранені є. У цьому сенсі хотів би відзначити мудрість наших командирів, котрі відкинули совкові принципи військової тактики. Знову ж нам допомагає сувора дисципліна, дух бойового побратимства, висока ідейність. — А на якій мові як розмовляють у вашому батальойні? — Здебільшого російській, в нас мовних проблем не існує Окрім цього в нашому підрозділі багато письменників і журналістів, так би мовити людей з інтелектом. Не знаю, чи є ще десь в інших батальойонах заступником комбата поет, як Борис Гуменюк. Він написав зворушливу збірку під назвою «Вірші з війни». Але це не значить, що в нашому підрозділі лише інтелектуали, є люди з важким минулим і судимостями, але саме тут вони знайшли своє покликання, бо наша система, там, у мирному житті, часто несправедлива до своїх громадян. І хочеться вірити, що ми зараз захищаємо інші цінності. До речі, в нашому в батальйоні ОУН багато росіян, наприклад молодий боєць з позивним Ленін вивчив всього два українських слова, зокрема: «Ще раз», але він це вимовляє з такою гордістю, як справжній патріот Батьківщини. — Чи думаєш повертатися на передову? — Так, як владнаю деякі справи. Валентин СОБЧУК

Чи є в Приірпінні бомбосховища?

Валентин — Sun, 15 Mar 2015 08:18:22 GMT

Чи є в Приірпінні бомбосховища?

У зв’язку з напруженими подіями на сході України тема бомбосховищ не втрачає актуальності. А от чи є вони в Ірпені? З цього приводу на минулому тижні відбулося засідання штабу з надзвичайних ситуації за участі заступника міського голови Миколи Головкевича, керуючого справами виконавчого комітету міськради Максима Плешка та головного пожежника регіону Євгена Рисака, представників комунальних служб та журналістів. Щоб заспокоїти громадськість відразу зауважимо, укриття в нас є, однак скільки їх, і в якому стані? З цього приводу наш кореспондент спілкувався з начальником відділу з питань надзвичайних ситуацій, оборонної та мобілізаційної роботи Леонідом Малишем.

—Леоніде Івановичу, чи готове місто в разі небезпеки захистити своїх жителів? —Ще з радянських часів в нас залишилися відповідні об’єкти. З них кілька відноситься до комунальної власності, вони знаходяться в підвальних приміщенях під будинками по вулицях Миру, 10, Шевченка, 5, Ленінградській 4-А, Жовтневій, 136, ще одне є на вулиці Тургенівській під ЗОШ №2. Всього ж в Приірпінні знаходиться 27 укриттів та сховищ разом з відомчими, де є відповідні умови — водопостачання й туалети. Кількість була б значно більшою, але за браком коштів понад двадцять укриттів переведено в розряд простих, в яких можна прихиститися на кілька годин та перечекати найнебезпечнішу хвилю удару. —Яку кількість людей може прийняти найбільша захисна споруда? —Найпотужніше укриття розраховане на 240 осіб. —Ви казали місто має відомчі бомбосховища, де вони знаходяться? —У шпиталі, податковому університеті, ВО «Укрдержліспроект», в міському відділі міліції. —А чи мають міські сховища запаси харчів, питної води? —На жаль, через відсутність фінансування, ні. Хоча раніше, до 90-их років, харчові запаси постійно оновлювалися на спеціальних складах й велася регулярна перевірка санітарних норм. Взагалі ситуація в регіоні ускладнюється тим, що нинішні багатоповерхові будинки здаються без врахування норм безпеки для їх жителів у разі військової агресії. Адже замість підвалів, котрі могли б служити для захисту, облаштовуються цокольні поверхи з квартирами чи офісами. І все ж ситуація з захистом населення має певну перспективу, про яку ми говорили на недавньому засіданні штабу. —У чому полягає ця перспектива? —Багато будинків нашого регіону мають підвальні приміщення, котрі можуть служити за укриття спрощеного типу, але зважаючи на відсутність бюджетних коштів вони не облаштовані для цього, через що ми звернулися до громадськості, щоб власними силами їх впорядкувати, розіслали відповідні повідомлення, наголошуючи на тому, що міські комунальники готові посприяти в цьому процесі — вивезти сміття й допомогти вирішити інші питання. —І як зреагувала громадськість? —Поки що найбільш свідомими виявилися жителі будинку по вулиці капітана Зайцева, 2. Сподіваюся, що в подальшому їх буде більше. Цьому можуть посприяти й члени Товариств співвласників багатоквартирних будинків. —Чи передбачено на ці роботи бюджетне фінансування? —Ми щороку надсилаємо фінансові пропозиції щодо облаштування укриттів, однак на рівні держави вони й досі не ввійшли до місцевих бюджетних видатків. Валентин СОБЧУК

В бій підуть одні "старики"?;

Валентин — Wed, 21 Jan 2015 10:33:03 GMT

Четвертий вал мобілізації

20 січня розпочалася четверта хвиля часткової мобілізації, про те як вона проходитиме в нашому регіоні розмова з військовим комісаром Ірпеня, підполковником Сергієм Кайданом, який щойно повернувся з зони АТО. Власне наша розмова відбулася в його перший робочий день, тож пропонуємо її вашій увазі. В бій підуть одні «старики»?

У бій підуть одні старики?

—Сергію Петровичу, на початку бесіди, розкажіть про себе, адже певний час ви були на лінії оборони в зоні АТО.

—Так я скористався відомими розпорядженням, згідно якого військові комісари мають право воювати в зоні АТО. Я стояв на блокпосту з автоматом, і був його командиром, а ще виконував функції заступника військового коменданта міста Маріуполя. Ми охороняли південний напрямок Мангуш-Ялта, контролювали, щоб в місто не було прориву диверсійних груп і перевезень зброї.

—Як зараз забезпечені військові, і чи готові піти в зону АТО знову, коли виникне така необхідність.

—Щодо забезпечення, воно наразі значно покращено, у нашому підрозділі були бійці, які вже мали по два бронежилети і дві каски — один комплект вони отримали від збройних сил — інші від волонтерів чи органів місцевого самоврядування. А щодо того чи повернувся б знову на фронт — так, там особливий дух побратимства, саме там відчуваєш високу місію захисника Вітчизни, особливо, коли ти офіцер.

—Тепер давайте поговоримо про особливості четвертої хвилі мобілізації, як було заявлено на всіх владних рівнях, молодих новобранців в зону АТО не посилатимуть.

—Дійсно це так, встановлено віковий ценз — від 25 до 60 років. —Виходить , як в цьому відому фільмі «В бій ідуть одні «старики», а от чи багато з нашого військкомату пішли на фронт ті, кому за 50? —Ви знаєте, навіть сьогодні приходили 5чоловік з цієї вікової категорії записатися добровольцями. За три хвилі мобілізації в нас було 27 добровольців, кому виповнилося за 50 років, серед них і професори податкового університету. Варто зауважити, акцент нинішньої мобілізації робитиметься на військових спеціалістах, зокрема: артилеристах, танкістах, зв’язківцях. А щодо, як ви сказали, «стариків», то на них, в першу чергу, робитиметься розрахунок щодо забезпечення тилів, ремонту техніки тощо. От на нашому блокпосту саме вони пристосували привезені пічки й буржуйки до польових умов, а ще облаштували баню, котрої раніше не було. Отже там, так би мовити, є де прикласти свої руки, не обов’язково на передовій.

Всьому голова- медичний вердикт.

—Сергію Петровичу, сьогодні можна почути чимало розмов про те, що до війська беруть навіть з вадами здоров’я.

—Це неправда однією з особливостей нинішньої мобілізації будуть саме висновки поглибленої медичної комісії. У нас було кілька випадків під час минулих мобілізацій, коли хлопці приховали свої хронічні болячки, один не зізнався, що має проблеми зі спиною, інший — з астмою, та коли вони потрапили на полігон навчального центру, де одягли бронежилети й отримали певне навантаження, недуги відразу загострилися. Їх відправили в санчастину, а нам зробили зауваження, мовляв, кого взяли. Хотів би наголосити про ще одну особливість мобілізації — всі проходитимуть навчальні центри протягом 45 днів, і лише після цього відправлятимуться в зону АТО. — Сергію Петровичу, Ви сказали, що під час мобілізації буде поглиблена медична комісія, чи здаватимуться аналізи й де? —Аналізи братимуть в міській поліклініці, там же робитимуться й інші види діагностування, як от кардіограми. —А скільки часу знадобиться, щоб отримати позитивний вердикт щодо придатності для служби. —Якщо з медичною карткою буде все в порядку, то можна й за день. —Що можете сказати про такий неприємний момент, як ухилення від служби, чи були в нас такі випадки, яка передбачена відповідальність? —На жаль, такі випадки мали місце. Користуючись нагодою, хотів би зробити зауваження, на сьогодні Верховна рада прийняла рішення щодо посилення відповідальності. Так збільшено до 1700 гривень суму штрафних санкцій, це якщо було два випадки ухилень без поважних причин, за третє ухилення настає кримінальна відповідальність. У цьому сенсі хочу звернутися до всіх військовозобовязанних — не чекати доки вам принесуть повістку, а самим прийти до військкомату. —Як відомо, до зброї за час четвертої хвилі мобілізації покличуть 50 тисяч мобілізованих, яка кількість буде в нашому регіоні? —Приблизно біля 160 чоловік. —А скільки було мобілізовано під час минулих хвиль мобілізацій. —Близько трьохсот бійців, я тішуся з того, що серед них — багато патріотів і добровольців, які не дивлячись на вік , захищають нашу Вітчизну.

Валентин СОБЧУК