Моя проза

Благодатне світло урочища "Кип`яче"

Thu, 20 Oct 2011 06:57:42 GMT

Ступивши за поріг, мимовільно спиняюся, вражає величний дерев’яний храм, що схожий на Ноїв ковчег, біля нього кілька жінок у чорному вбранні пораються на клумбах — тут так багато квітів, аж згадуються чиїсь слова, що квіти — Божі лампадки. Іду алейкою, обіч якої березові стовпчики на яких підвішено гасові лампи, як потім дізнаюся, в монастирі немає світла й газу, однак це не засмучувало його насельниць, а навпаки, здавалося, відсутність цих благ цивілізації ще більше посилювало молитовну ауру обителі, віддаляючи її від суєтного світу, й поглиблюючи зосередженість кожного, хто тут служив Господу.

Таємниця Трипільського бінокля

Thu, 11 Aug 2011 07:18:48 GMT

Як свідчать археологи, на території України будували міста в чотири рази більші за столицю шумерів, древній Вавилон! Знали письмо і варили пиво. І це все діялося на три тисячі років раніше, аніж у шумерів чи давніх єгиптян. Ким були ці люди — трипільці, що вміли споруджувати величезні міста площею 450 гектарів?

Сага про Ольвію

Fri, 05 Aug 2011 10:43:28 GMT

Орел несе в кігтях дельфіфна. Це герб міста Ольвії, і можливо цей символ поєднував силу неба і води.

"Там, де рідні стежки" (зб. "На край моря")

Sun, 20 Feb 2011 07:05:47 GMT

І от ми вирушаємо зі святої обителі додому, і всього через п’ять кілометрів в’їжджаємо в Ладомир, так колись називалося місто Володимира, перша літописна згадка про нього датована 966 роком, а от літописець Нестор пише, що доблесний руський князь Олег покорив у 885 році племена угличів і тиверців, стверджуючи, що жили вони тоді від берегів Бугу й аж до моря. Можливо, в 906 році мої земляки взяли участь в грізному поході Олега на Константинополь.

"Перлина на камені" (зб. "На край моря")

Sat, 19 Feb 2011 11:40:50 GMT

Отже, від вокзалу до старого міста можна зайти пішки хвилин за тридцять, та оскільки я тут вперше, то вибираю полегшений маршрут: пішки до міського ринку, а звідти до фортеці на автобусі. Мене вражає широке полотно дороги, високі дерева обіч, такі не зустрінеш в степових містах. На ринку мене знову приємно дивують низькі ціни на продукти, порівняно зі столичними, а ще я тут натрапив на лицарські обладунки й навіть арбалет, який можна було купити за шістсот гривень, і хоч він був зроблений сучасним майстром, але міг стріляти, значить є ще порох в порохівницях, й досі живі нащадки кам`янецьких лицарів…

"До стопи Богоматері" (зб."На край моря")

Sat, 19 Feb 2011 11:30:38 GMT

Друге явлення описується з хронологічною точністю в лаврському літописі; сталося воно 5 серпня 1675 року. П`ятидесятисячне турецько- татарське військо, яке очолював хан Нурредин йшло на Польщу, щоб помститися за порушення Бучацького договору, на дорозі цього війська стояв Почаївський монастир, який був укріплений лише дерев’яною огорожею, за яким зібралися усі мирні жителі, шукаючи порятунку. Тодішній ігумен Почаївський закликав усіх звернутися разом до єдиної Заступниці — Матері Божої та Преподобного ігумена Почаївського Іова...

"На край моря", продовження

Thu, 17 Feb 2011 10:15:17 GMT

Вечір в «Липованії» був тихим, який несподівано підірвав грім дискотеки, мабуть, такому еху допомагали водойми, які розносили звуки урбанізовано-здебилізованої музики. Подумалося: як з цим миряться старовіри-липовани, але небо цієї ночі таки не змирилося з дискотекою, пославши такі громи, наче в горі йшла битва титанів, що розколювали простір залповими канонадами , зблискуючи в вікнах вогнистими спалахами шаленства й люті, а потім у небесах, наче прорвало всі греблі й пішов такий шквальний дощ, що вночі мені наснилася липованська церква та Ноїв ковчег...

"На край моря" (зб. "На край моря")

Thu, 17 Feb 2011 10:10:05 GMT

Виявляється, усі канали Вилкове виходять до Дунаю, їх називають єриками, кілька єриків знаходиться в центральній частині міста, але їх вже давно ніхто не чистить, тож і човни там не плавають. О так от, все було іншим, як у рекламних проспектах у Інтернеті — Венеція виявилася липовою, радувало лише те, що в місті, дійсно, жили липовани, самобутній народ із своїми традиціями, історією, легендами...

"Вогонь згаслого вулкану", закінчення (зб. "На край моря")

Wed, 16 Feb 2011 12:56:30 GMT

Камінці на цій набережній, як квіти, бо саме їх, а не букети заповідав класти на могилу Поет – і їх несуть з 1932 року, коли помер Волошин, і пишуть на камінцях побажання, я теж іду з камінцями, стежка золотим струмком плавно тече поміж травами, і все більше вабить до гори; згодом виходжу на невелике степове плато, і вкотре милуюся краєвидами: на захід сонця величним островом темніє Карадаг, згадуються волошинські рядки :

"Вогонь згаслого вулкану", продовження (зб. "На край моря")

Wed, 16 Feb 2011 12:51:08 GMT

Що ж, Волошин став горою, і похований на горі, на яку іду, і ця гора напроти Карадагу — по набережній на схід, і називають її Єнишар. Подібних гір, або як їх називають «холмів», в Коктебелі — чимало, через що його дуже полюбляють дельтапланеристи, певний час селище називали Планерським. І все ж гора Єнишар не схожа на жодну іншу, я можу це стверджувати, бо вже роблю четвертий підйом, і знаю, що коли туди вирушати з підніжжя, то це забере не більше сорока хвилин. Йду набережною, вкотре милуюся мисом Хамелеон, що схожий на одноголового дракона, який повзе до моря, щоб остудити свою гарячу голову; наразі мис Хамелеон попелястий, як хмари, а ще недавно був якимсь зеленуватим — недаремно ж його так назвали; вдивляюся в Єнишар — на вершині самотнє дерево, я вже знаю що це маслина, і якраз біля могили Поета.