хто наділить голову суду повноваженнями

на цю тему розмова з  керівником Солом’янського районного суду Валерієм Побережним.

Як відомо, у проекті нового закону про «Про статус суддів та судоустрій» є багато протиріч та недоліків, тема нашої розмови торкалася також проблем, які існують в судах першої інстанції, які до речі, розглядають левову частину судових справ у державі.Чи  можна вирішити ці проблеми, не очікуючи прийняття згадуваного закону.

— Звичайно, без внесення змін у чинне законодавство забезпечити чітку роботу  судів не вдасться, але деякі проблеми повсякденної діяльності суду можна вирішити не чекаючи прийняття нових законів,- говорить Валерій Іванович.

Зокрема питання внутрішньої діяльності суду, які згідно частини 2 статті 130 Конституції віднесені до виключної компетенції органів суддівського самоврядування, а фактично до компетенції Ради суддів України.

     Рада суддів України загалом  активно реалізує свої повноваження, але є й питання повсякденної внутрішньої діяльності суду, які потребують прийняття однозначних і обов’язкових для всіх місцевих судів рішень.

— Які саме питання потребують прийняття таких рішень?

— Ну, насамперед ті, які чітко не врегульовані.

Наприклад, статтею 24 Закону України «Про судоустрій України» на голову місцевого суду покладається   здійснення організаційного керівництва діяльністю суду і для цього йому підпорядковується апарат суду, який згідно ст.130 цього Закону здійснює організаційне забезпечення роботи суду, а відповідно до ст.125 цього ж Закону організаційне забезпечення діяльності суду здійснюють органи державної судової адміністрації.

      В Законі «Про судоустрій»  розкрито лише поняття «організаційного забезпечення діяльності суду», а поняття «організаційного керівництва діяльністю суду» - ні. Зазначено, наприклад, що голова місцевого суду визначає обсяг обов’язків заступників голови суду, однак не зазначено хто визначає обсяг обов’язків  голови суду і не визначено навіть коло посадових обов’язків голови місцевого суду. Не визначено хто має право контролювати та вимагати виконання від суддів їх обов’язків, встановлених пунктами 2) і 3) ст.23 цього Закону –голова місцевого суду чи хтось інший. Не визначено чи вправі голова місцевого суду проводити службові перевірки діяльності судді виконання ним обов’язків, дотримання службової дисципліни та розпорядку роботи суду і не встановлено порядок проведення таких перевірок. Не визначено порядок залучення суддів до роботи та чергувань у святкові та вихідні дні ( за погодженням з відповідною радою суддів). Не встановлені межі компетенції зборів суддів в частині прийняття рішень за результатами обговорення роботи конкретних суддів.

Визначеність у цих питаннях має дуже важливе значення, оскільки згідно частини 2 статті 19 Конституції України всі посадові особи ( в тому числі голови місцевих судів) зобов’язані діяти не на свій розсуд чи керуючись доцільністю, а лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, враховуючи те, що відповідно до статті 103 Закону «Про судоустрій України» завданням органів суддівського самоврядування є здійснення контролю за організацією діяльності судів ( а значить і голів судів) та забезпечення організаційної єдності функціонування органів судової влади, то я вважаю, що саме до компетенції Ради суддів України віднесено врегулювання цих питань, шляхом прийняття відповідних  Регламентів та Положень, наприклад: про проведення службових перевірок у місцевих судах; про порядок залучення суддів до роботи та чергувань у святкові та вихідні; про Типові посадові обов’язки голів, їх заступників та суддів місцевих судів; про порядок проведення та компетенцію зборів суддів місцевих судів, тощо.

Я впевнений що Рада суддів України займається цими питаннями і вирішить їх.

     Однак мене, як голову суду, хвилює перш за все необхідність вирішення двох більш складних проблем: забезпечення своєчасного, тобто у розумні строки, розгляду всіх судових справ та зменшення навантаження на суддів і працівників суду.

Згідно діючого законодавства до питань внутрішньої діяльності суду, тобто до компетенції Ради суддів належать:

1) питання організаційного забезпечення судів та діяльності суддів ( яке покладається на органи Державної судової адміністрації України і становить заходи: фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та організаційно-технічного характеру);

2) соціальний захист суддів та їх сімей;

3) інші питання, що безпосередньо не пов’язані із здійсненням правосуддя.

А на голову місцевого суду покладається здійснення організаційного

керівництва діяльністю суду.

Зрозуміло, що без належного організаційного забезпечення суду неможливо забезпечити і належне організаційне керівництво судом та ще й при постійному збільшенні справ, які надходять до суду.

Так, у першому півріччі в провадженні Солом’янського районного суду перебувало 36051 судових справ та матеріалів, що на 4570 справ або на 14,5% більше ніж у відповідному періоді 2007 року. Із загальної кількості судових справ  у першому півріччі розглянуто 31548 справ та матеріалів, що становить 87,5%. Таким чином, згідно розрахункових норм часу, які затверджені Радою суддів України 13.05.2005року, для розгляду такої кількості справ необхідно 58992,2 годин робочого часу, а робочий час 31судді (така кількість передбачена штатним розкладом суду) становить 25296годин (136годин х 31суддя х 6місяців).

тже, таким кількісним складом суддів можна розглянути менше половини судових справ та матеріалів, а для розгляду решти справ необхідно додатково принаймні ще стільки ж  суддів.

Лише один цей приклад красномовно свідчить про явно недостатнє організаційне забезпечення нашого суду і така ситуація у всіх місцевих судах міста Києва.

— Як же вийти із цієї ситуації адже людям не можна заборонити звертатись до суду?

На мою думку, проблему перенавантаження місцевих судів треба вирішувати комплексно: і шляхом збільшення штату суддів, і шляхом спрощення процедури розгляду справ; розширення сфери дії досудового порядку вирішення спорів;  передачі частини спорів на розгляд державних і місцевих органів влади та самоврядування, тощо.

Мені здається, що розуміння цього є у всіх гілок влади, але бажання їх

вирішити є лише у судової гілки та частини громадян, чиї справи перебувають на розгляді в судах. Навіть засоби масової інформації не вимагають від держави вирішення цих проблем, а сконцентрувались в основному на критиці роботи судів та суддів.

— Названі Вами шляхи вирішення проблем потребують змін до законодавства, але судові справи потрібно вирішувати їх сьогодні, що робити? 

— За таких обставин залишається застосовувати силу Закону і вимагати його виконання, в тому числі і від інших гілок влади, які згідно ст.130 Конституції України, зобов’язані забезпечити належні умови для фінансування судів і діяльності суддів, а в державному бюджеті окремо визначати видатки на утримання конкретних судів, а не за видами судів (місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані, тощо) як зараз, і де ніяк не враховуються реальні потреби кожного місцевого суду.

Наприклад, згідно статті 120 Закону «Про судоустрій України» державною судовою адміністрацією України розробляються і затверджуються за погодженням  з Радою суддів України – єдині нормативи фінансового забезпечення судів, а на підставі цих нормативів уже затверджується кошторис витрат на утримання кожного суду.

На мою думку, кошторис витрат кожного суду обов’язково повинен ґрунтуватись на статистичних даних роботи цього суду за минулі три роки і передбачати можливість забезпечення розгляду справ, які можуть надійти у новому бюджетному році. А для цього необхідно визначити розмір витрат на розгляд однієї справи за категоріями (норматив часу необхідний на розгляд справи помножити на розмір заробітної плати судді та працівників апарату, які беруть участь в розгляді та оформленні справи плюс витрати на утримання приміщення суду, оргтехніки тощо). І ці витрати повинні бути закладені в бюджет та профінансовані.

— Але ж суди постійно недофінансовують, що ж робити?

— У випадку не включення необхідних коштів в бюджет чи не належного виконання бюджету Рада суддів України або Державна судова адміністрація України повинні звертатись з відповідним позовом до адміністративного суду і в судовому порядку вимагати від держави виконання вимог ст.130 Конституції України.

   — Сподіваюся, що підняті Вами проблеми знайдуть вирішення  найближчим часом.

—    На це сподіваються і всі мої колеги…

—   Дякую за бесіду.

Валентин СОБЧУК

«ПУ»08.09 р.