Опубліковано в «ПУ» 04.09р.

За листами читачів

Хто ошукує українське село?

На це питання можна дати багато відповідей, але інколи до цього докладають руки й самі односельці.

6 березня 2009  року в приміщені сільради села Македони (Миронівський район Київської області) відбулося зібрання власників майнових паїв колишнього КСП, реформованого в СТОВ «Македони». Холодний, як льох, зал був переповнений здебільшого людьми похилого віку. Напрацьовані за життя селяни, м’яли мозолястими пальцями картузи, й від холоду знову одягали на голови. Та в них, як з’ясувалося, не було не тільки тепла...

Багато людей стояли в проходах і дверях: це було не перше зібрання, на якому македонівці хотіли почути звіт директора, головного бухгалтера та відповідального за майно СТОВ «Македони» про господарську діяльність товариства з 2001 по 2008 роки. Бо, як обурювалися мешканці села, дохазяйнувалися до ручки, вже розкрадається останнє, і навіть дорізається на металобрухт ще дивом вціліла техніка, а СТОВ «Македони» по вуха в боргах, та, мовляв, звідки ж було їм взятися, коли  підприємство не працює, немає ні господарства, ні техніки, і в приміщенні самої контори — пустка, яку вже обдирають, наче липку: вже вирізали батареї опалення, познімали дверні замки та люстри. Причому, як зазначили селяни, орендована земля жорстко експлуатується, бо з року в рік орендарі вирощують  кукурудзу, що збіднює ґрунти, які отруюються міндобривами. Кому потім буде потрібна така земля? А земля тут була колись родюча, золото, а не земля, та ще й ландшафтна — пагориста, і саме село нагадує придніпровські Карпати. Тут — розмаїття лікарських трав, з яких бджоли носять цілющий мед, але колишня колгоспна пасіка ліквідована, село вимирає, подекуди на подвір’ях видніються «кістяки» сільгосптехніки, а ржаві трактори нагадують динозаврів. Ці залишки неробочої техніки отримали селяни під час майнового паювання. 

«А от поділося  робоче кормозбиральне устаткування, майно тваринницьких комплексів, зернозбиральні комбайни, техніка автопарку. Де гроші, які повинні надходити від іноземної фірми за оренду майна, що не роздане людям? Чому ліквідовані тваринницькі ферми та пасіка, а померлих односельців немає в списках на право власності майна ?» запитували селяни й не чули відповідей, бо в черговий раз ні директор ( СТОВ «Македони» М.Цилюрик), ні бухгалтер  (Л. Олефір), ні відповідальний за майно В.Федорович на це зібрання  не прийшли, хоча начальник сільгоспуправління Миронівської райради В. Нікіфоров зробив спробу привезти бухгалтера власним автомобілем, однак знайти в селі її не вдалося. Можливо, це вдасться представникам правоохоронних органів, які, на жаль, не квапляться цього робити, хоча селяни направили листа прокурору Миронівського району  Київської області Л. Ящуку з проханням розслідувати факти розкрадання колективного майна.  

Як зазначив головуючий цим зібранням, ветеран праці В. Семещенко, який починав працювати у колгоспі з десятирічного віку, і стаж котрого понад 50років, керівництво СТОВ «Македони» зайняло хитру позицію, мовляв, будемо звітувати тоді, коли збереться 70% власників майнових паїв, а це понад 300 осіб, що нереально, бо 130 людей вже померло, а ще 55 виїхали за межі села, а чимало літніх людей через хворобу не можуть вийти з домівки. Позиція цих нерадивих керівників зрозуміла — вони, мабуть, вирішили вичікувати. Однак, виступаючі на зібранні зазначили, що як же тоді раніше їхньому керівництву без кворумів на зборах вдалося так знапастити господарство та не розпайоване майно СТОВ «Македони, невже це питання не має хвилювати правоохоронні органи? Не хочеться згадувати часи, коли до кримінальної відповідальності притягували за мішок вкраденої полови, а тут пропало ціле господарство, і невже нікому немає до цього діла? Учасники зібрання прийняли  рішення направити заяву-скаргу до обласної та Генеральної прокуратури, СБУ, Верховну Раду з надією на об’єктивний розгляд даної ситуації.

Селяни сподіваються, що  справедливість восторжествує, що їхні звернення не потраплять знову в замкнуте коло відписок без реагування, а стануть предметом для глибокого розслідування, бо якщо сьогодні активізувалася боротьба з хабарництвом та корупцією, то  зловживанням в агарному сектору приділяється мало уваги. А відтак гине найдорожче — не тільки перспектива окремо взятого села, а й відродження усієї аграрної галузі України.

По суті, майнове паювання стало одним із підводних каменів реформування колективних сільгосподарств — не достатньо була опрацьована саме методика розподілу, коли залишалися майнові комплекси, які не можна було виділити в натурі — відсутність інвестицій і дешевих кредитів призводила їх до простою. Цим і скористалися спритники, які почали гендлювати не розпайованим майном, знаходячи різноманітні лазівки, у тому числі, збуваючи колективне майно через штучно створені борги, доведення господарств до банкрутства. Так селян позбавляли навіть того що було, і не маючи знарядь для обробітку землі, вони були загнані в глухий кут — здавати за копійки землю в оренду. Таким чином, склалася ситуація занепаду, і ніби очікування, коли село остаточне вимре, щоб потім за копійки можна було прибрати землю. Що ж, така ситуація властива більшості сіл України, кинутих напризволяще та на самовиживання, і хоч з високих трибун  не раз звучать слова про відродження села, та чіткої програми дій не існує. Проблему аграріїв ще й посилюють юридичні аспекти.

Теоретично, законно отримати пай в натурі дуже важко. Згідно ст.358 ЦКУ п.1 „ Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою”. Для виділення частки в натурі потрібно 100% згода власників. Це підтверджується п.2.5 Рекомендацій затверджених наказом Мінагрополітики України від 20 травня 2008 року №315 в яких вказано „ Рішення загальних зборів співвласників приймається за згодою не менш як 2/3 співвласників, крім рішень щодо відчуження майна та виділення в натурі частки з майна, які приймаються одностайно.” Цю проблему ще й ускладнював закон „Про нотаріат”, який забороняв сільським головам видавати довіреності з 1.10.08р, а власниками майнових паїв є в основному пенсіонери, і вони нерідко не мали змоги поїхати до міста, щоб посвідчити довіреність. От і вийшло, що описані вище передумови стали живильний ґрунтом для зловживань різноманітних спритників — хочеться вірити, що в даній ситуації представники правоохоронних органів зможуть вивести на чисту воду тих, хто її скаламутив.

РS

З`явився промінь світла в кінці тунелю, хоч в одному аспекті виправлено соціальну несправедливість щодо жителів сіл і селищ — 3 березня 2009 року Верховна Рада ухвалила в цілому закон про внесення змін до Закону про нотаріат щодо повноважень посадових осіб органів місцевого самоврядування. Ухвалені закони повертають уповноваженим посадовим особам  місцевого самоврядування право вчиняти визначені законом нотаріальні дії в населених пунктах, де немає нотаріусів. А саме  посвідчувати заповіти, засвідчувати вірність копій і документів, виписок з них, видавати дублікати посвідчених ними документів. Окрім того до нотаріально посвідчених прирівнюється «довіреності осіб, які проживають у населених пунктах, де немає нотаріусів, крім довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, довіреностей на право управління та розпорядження корпоративними правами, довіреностей на право розпорядження транспортними засобами.

Валентин Собчук