Голова апеляційного суду Київської області Юрій Нечипоренко: «Риба гниє з голови, а суддів намагаються зробити крайніми…»
—Юрію Аркадійовичу, ви стали суддею до закінчення вузу —майже 34 роки працюєте в системі судочинства, чи траплялися випадки, коли люди були незадоволені Вашими рішеннями й погрожували?
— На мою думку, погрожувати в більшості випадків можуть лише тим суддям, які десь із кимось не розібралися, пообіцяли, або від когось щось взяли, чого не мають права робити… І все ж одного разу, десь 24 роки тому, коли працював у районному суді, мені телефонували серед ночі додому й погрожували. Тільки погрози були невизначеними. Я розумів, що це намагання вплинути на моє рішення в якійсь справі, але через нечіткість у висловлюваннях навіть не розумів про яку справу йдеться. Після цього випадку мені змінили номер телефону і на цьому все закінчилося. Інший випадок стався років 25 тому. Я розглядав справу щодо підсудного-рецидивіста. Коли я йому призначив покарання — 7 років позбавлення волі — він почав кричати: «Ось я вийду і все тобі пригадаю». Що ви думаєте? Відбувши строк ув’язнення він навідався до мого в кабінету зі словами: «громадянин суддя, я ваш колишній засуджений». У мене перша думка: мабуть,прийшов убивати. Питаю: «Що трапилося?» — на що він відповів: «Допоможіть влаштуватися на роботу, мене ніхто ніде не бере через судимість». Я відповів: «Так ти ж мені погрожував, а тепер прийшов із проханнями». А він: «Так я ж тоді був дурнем , ви мене абсолютно справедливо засудили». Навіть таке траплялося.
Я не поставився до нього байдуже. Зателефонував до виконавчого комітету й повідомив, що направлю до них людину, якій необхідно допомогти з працевлаштуванням. Так це питання й вирішилося. — Сьогодні багато говорять про скасування недоторканності, зокрема й суддів, що можете сказати з цього приводу ? — Хіба в судді є недоторканність? Її немає. Проти судді будь-який прокурор, слідчий, дізнавач може порушити кримінальну справу. Тільки коли потрібно взяти під варту суддю, на це потрібен дозвіл Верховної Ради. Але були окремі випадки, коли чинилися неправомірні дії проти судді, коли Вища рада юстиції за тиждень звільняла суддю. Цей вчинок, звичайно, не прикрашає ВРЮ. Як на мене, то недоторканість треба зняти з усіх – з Президента, Народних депутатів, суддів. Років 5—6 тому в обов’язковому порядку мені було надано охорону, але я відмовився від неї. По-перше, я вважаю, що мене не потрібно оберігати від людей. По-друге, ця охорона — лише формальність, тому що вона працює лише за конкретним графіком, до кінця робочого дня, а у вихідні її взагалі не передбачено. То що це за охорона?
— Ви тривалий час працювали в системі радянського судочинства, чи тиснули тоді на суддів і чи діяло телефонне право?
— Я з 1985 року виконував обов’язки голови Київського обласного суду, а з 1988 був головою, тобто знав систему зсередини. Так от, я фактично не знав що таке телефонне право в ті часи . Можливо, хтось раз в квартал телефонував з обкому, мовляв, подивіться на це чи інше рішення, може воно не правильне. А зараз немає і дня, щоб не дзвонили й не вмішувалися в хід справи й не намагалися диктувати, як її вирішувати. Причому тенденція така, що тиснуть на суддів, зацікавлені особи в майнових питаннях, а кримінальні, як би поза сферою інтересу. Комерціалізація життя у столиці має найглибше коріння, сюди тягнуться з усіх регіонів щоб відкрити власний бізнес, і не побоюсь цього слова урвати шматок землі, яка на Київщині стала чорним золотом. Нерідко виникають спори, а крайніми хочуть зробити суддів. — І все ж є випадки, коли судді порушують закон, що потрібно зробити, аби такі судді не плямували честь мантії? — Такі випадки трапляються. Я сам ставлю питання про порушення кримінальних справ, коли мова йде про завідомо незаконні судові рішення. На Київщині порушено кримінальне провадження відносно трьох суддів за рейдерство й земельні питання, наприклад, у відношені суддів Згуровського, Бориспільського, Макарівського райсудів. Мабуть, потрібно більш конкретно, чітко підходити до питання підбору кадрів. На мою думку, серед великої кількості юристів, які приходять на посаду судді, проскакують і такі, які мріють надіти суддівську мантію не заради зарплатні, тому що вона порівняно невелика, а задля лівого заробітку — хабара. Тому підбір кадрів є дуже важливим питанням. У цьому плані потрібно більш ретельно перевіряти кандидатів на посаду судді, беручи до уваги не тільки знання законодавства, а й людські якості. Потрібна дуже глибока перевірка кожного кандидата на посаду судді.
До того як я обійняв посаду судді, мене перевіряли майже півроку: КДБ і міліція пройшли всіма моїми шляхами, починаючи з навчальних закладів, армії, попередніх місць роботи. І якби щось було не так, на посаду судді мене не було б рекомендовано.
— Деякі політики панацеєю проблеми вбачають впровадження виборчої системи суддів, Ваша позиція?
—Категорично не згоден. На мою думку, члени чи лідери тих чи інших партій начиталися архівних матеріалів, надивилися радянських кінофільмів, коли судді обиралися народом. Але ж вони забули, що тоді була лише одна-єдина сила, яка керувала і спрямовувала — КПРС. Ця партія і направляла суддів на безальтернативні вибори. Кого партія призначала, того й обирали.
Сьогодні в Україні нараховується близько 100 партій, одні сильніші, другі слабкіші. Якщо ми будемо обирати суддів народом, то буде так, що 1—3 судді, починаючи з районних, будуть від однієї партії, інші — від другої і т.д. Це вже не на користь правосуддю, бо суди стануть політизованими, а цього не можна допустити в жодному разі.
Маємо наочний приклад «партійного» представництва в Конституційному Суді. Боюся, що у зв’язку з цим КС не зможе прийняти те чи інше рішення. Тому від обрання суддів, умовно кажучи, народом потрібно відмовитися.
До того ж сумніваюся, що абсолютно всі громадяни розуміються на судочинстві і зможуть оцінити суддю за його професійними здібностями. Якщо зараз кожен кандидат на посаду судді проходить кваліфікаційну комісію, іспити, відбір, то за умов обрання народом зробити це буде неможливо. Призначати суддів строком на 5 років повинна найвища посадова особа у державі — Президент. Навіть міжнародна практика свідчить про те, що всенародне обрання суддів не є розумним рішенням.
— Що можете сказати за проблеми, що найбільше впливають на незалежність судів?
—Одна з основних— недофінансування, наприклад, цього року воно становить близько 50%. , про яку незалежність судочинства можна говорити, коли суди не мають коштів для відправлення повістки?! Вже не кажу за приміщення судів, які як мінімум потребують ремонту. Приміром, у Білоцерківському суді працює 24 судді, а залів засідань лише п’ять, то про яке правосуддя можна говорити, коли для його здійснення навіть відсутні умови. І ще, зважаючи на недофінансування, сьогодні на будь-якого голову місцевого суду можна скласти протокол за корупційні діяння лише за те, що судді користуються папером, на який не було виділено державних коштів, але ж суд змушений користуватися канцтоварами — одразу виникають питання: за які кошти куплено папір і відправляються повістки? А те, що за всіма цими необхідними речами головам судів доводиться звертатися за допомогою до місцевих адміністрацій, ніхто ніби й не помічає.
—Як гадаєте, належне фінансування й підвищення зарплатні суддям викорінило б корупцію?
— Фінансування повинне бути стовідсотковим, бо саме воно забезпечує нормальну діяльність судочинства, адже, коли воно не належному рівні, то життя саме підштовхує людину до якихось протизаконних манівців. Але нашим політикам вигідно тримати суди на короткому повідку, залежними від фінансування, бо їм, на жаль, потрібні не незалежні судді . А от щодо другого питання, я сумніваюся, що за рахунок підвищення зарплатні можна буде повністю уникнути корупції — її коріння в суспільстві, в усіх гілках влади. На мою думку, в наш час завжди знайдуться люди, які намагатимуться вплинути на судове рішення на свою користь за гроші. Мабуть, така природа людини — не мати меж.
— Закінчуючи бесіду, хотів би запитати про досягнення, чи були вони в вас? —
— Що ви, які в судді можуть бути досягнення? Якщо питання стосується розгляду справ, то це справедливі й об’єктивно винесені судові рішення. На мою думку, суддя має пишатися тільки цим.
Хоча, коли починав кар`єру судді, то чув, як деякі судді вихвалялися, хто в сукупності більше років присудив. Один каже: «Я тисячу років позбавлення волі присудив», а інший: «Я — дві тисячі». Хіба це досягнення, якими можна пишатися?
Якби хтось сказав: «Я з 1000 справ , кожну скрупульозно і уважно вивчав, витратив багато часу, але все ж таки не дарма, бо зрозумів, що цей неповнолітній правопорушник — не пропаща людина. Я його не позбавив волі і він зараз живе у суспільстві як порядний громадянин», тоді я сказав би, що цей суддя має повне право собою пишатися. Свого часу, перебуваючи на посаді судді районного суду, я мав багато неприємностей за те, що намагався за будь-якої можливості не позбавляти неповнолітніх волі, але зараз приємністю усвідомлюю, що чинив правильно, як підказувала совість.
Досьє ПУ
Юрій Аркадійович НЕЧИПОРЕНКО народився 5 травня 1948 р. в с.Степанівка Житомирської області.
У 1976 р. закінчив Київський державний університет ім. Т.Г.Шевченка за спеціальністю «Правознавство». Свою професійну діяльність розпочав на посаді народного судді Подільського районного народного суду м.Києва. У 1978—85 рр. виконував обов’язки голови суду. За цей час, завоювавши авторитет серед своїх колег, у1985 р. був призначений на посаду заступника голови Київського обласного суду, а у 1988-му став його головою.
Дотепер Юрій Аркадійович очолює Київський обласний суд (з 2001 р. — Апеляційний суд Київської області)
У 1993 р. він отримав І кваліфікаційний клас судді, а 1996-го — йому присуджено звання заслуженого юриста України.
Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, медаллю «За трудову відзнаку», Почесними грамотами Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України; орденами: Рівноапостольного князя Володимира Великого І ступеня (УПЦ МП), Преподобного Нестора Літописця ( УПЦ МП ), Святого Дмитра Солунського ІV ступеня ( УПЦ МП ), Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня ( УПЦ КП ), Всесвітньої асоціації юристів І ступеня, Союзу юристів України «За заслуги» ІІІ ступеня. Валентин Собчук
|
