У Бучі завелася золота рибка, або як збулося бажання щодо відкриття міського парку.
—Анатолію Петровичу, не секрет, що переважна більшість територіальних громад немає достатніх коштів для саморозвитку, ваше місто теж не отримувало спеціального фінансування на державному рівні, як Вам вдалося досягнути таких позивних напрацювань в благоустрої міста? Я б хотів щоб читачі «Ірпінського вісника» зрозуміли прописні істини, коштів не може бути більше від того скільки їх знаходиться в обігу, ефект залежить від того, як ними розпоряджатися, куди спрямовувати та які від цього очікувати результати, соціальні, політичні, чи працювати на перспективу. —А як виникла ідея щодо відкриття нового парку, який було презентовано цьогоріч на День, міста адже це значні витрати? —У нас, знаєте, як в тому відомому фільмі, є така традиція, тільки вона не пов’язана з лазнею, а з подарунками— щороку до іменин Бучі презентувати нові об’єкти. І в 2011 році ми подарували громаді омріяний не одним поколінням бучанців міський парк. А потреба в його створені виникла давно. І цьому передувала значна робота, оскільки ця територія знаходилася в зоні підтоплення, то спочатку було виконано заходи щодо пониження рівня ґрунтових вод. На сьогодні є ще залишкові моменти щодо водовідведення в приватному секторі, наступного року завершимо й ці роботи. Оскільки ця територія знаходиться в лісопарковій зоні і має гарний ландшафтний рельєф, то кращого місця для парку шукати було годі. —Зважаючи на те що парк має багату рослинність, а ще чимало архітектурно-дизайнерських «родзинок», як от Потьомкінські сходи, Французький дворик, ротонду, скульптурні композиції, мабуть, цей проект обійшовся недешево? —Близько дев’яти мільйонів гривень, але на ці роботи не витрачено жодної бюджетної копійки. —Отже, допомогли меценати, можете назвати їх імена? --Так, з коштами — меценати, але й багато жителів міста теж були небайдужими до створення парку, і допомагали хто коштами, хто роботою. А от щодо меценатів, то знаючи що вони й самі не бажають говорити про надану допомогу, щоб не перетворювати парк в об’єкт політичного ПІАРу, не називатиму їх, оскільки все робилося від душі. —Як парк розвиватиметься далі? —Ми отримали масу пропозицій щодо облаштування різноманітних торгівельно-розважальних закладів та послуг прокату. Однак вирішили витримати паузу, щоб проаналізувати попит і пропозиції. Можливо всі послуги здійснюватиме єдиний оператор. —Говорячи за парк, не можна обійти іншу тему, в ньому представлено скульптури майстрів з 17-ти регіонів України… Як вдалося залучити митців для такого масштабного проекту? —Це був добре організований і фінансово підкріплений проект міської влади. Ми своєчасно закупили мармур у Закарпатті, й фактично одними з перших спробували робити з нього скульптури, а якщо точніше, то раніше на апробацію нового матеріалу пішли в місті Тячів, адже зазвичай для цих робіт використовується італійський мармур. —Анатолію Петровичу, давайте поговоримо про бюджет… —Загальний бюджет міста складає майже 100 млн. грн. Значні кошти цієї суми— гарантовані соціальні виплати, захищені статті видатків, що йдуть транзитом. Якщо говорити про те, що можемо витрачати з бюджету для міста, так це за рахунок перевиконання бюджетних надходжень. На превеликий жаль бюджетне законодавство створює певну зрівнялівку, що не стимулює органи місцевого самоврядування до нарощування бази оподаткування, а відтак систему треба змінювати. Ми на всіх рівнях, зокрема, через Асоціацію міст України ведемо ці дискусії, аби максимально були враховані потреби органів місцевого самоврядування й територіальних громад. Адже важливо те як живуть в населених пунктах, а не в апаратах державної влади, тому, на мій погляд, співвідношення коштів, що витрачаються на утримання державної виконавчої влади і органів місцевого самоврядування мають бути на користь останніх, тоді зніметься соціальна напруга, що існує в суспільстві, зможуть реалізовуватися ряд соціально необхідних проектів. Тобто така модель діяльності органів місцевого самоврядування завжди буде повернута обличчям до людей, коли територіальні громади матимуть достатні фінансові ресурси для саморозвитку.
—Що можете сказати про основні джерела наповнення бюджетної скарбниці? —Спочатку кількома словами про структуру. Найбільше надходжень маємо з прибуткового податку громадян, земельних податків, оренди та інших. А от найбільшими, так би мовити, податковими донарами є Бучанський завод скловиробів і склотари, Прип’ятське монтажне управління, ЮТМ до якого входить 7 підприємств, що працюють на енергетичному ринку України, обслуговуючи атомні станції, «Транском», « Агробудпостач», «Меліоратор», Інститут склопластики та волокна, також підприємства малого та середнього бізнесу, що працюють в торгівлі та сфері послуг. —Кажуть Ви є одним із ініціаторів будівництва нової міської лікарні, чи дійсно є такий проект? —Сьогодні нам вдається налагоджувати максимально дієвий діалог з нашими сусідами щодо інтересів жителів територіальних громад, які користуються тими чи іншими послугами, наразі медичними. Відразу зауважу, що окремо ні Ірпеню ні Бучі збудувати лікарню не вдасться: структура охорони здоров’я розвивається враховуючи чисельність населення, хоча колись були гарячі голови, які думали інакше. Так от, маємо розвивати медичну галузь, виходячи із потреб нашого стотисячного регіону. Наразі розглядаємо кілька варіантів, перший — поліпшення існуючої лікувальної бази з добудовою додаткових приміщень. Другий — будівництво госпітального округу за прикладом трьох українських областей, що пішли на цей експеримент. Я зі своїм колегою, мером Ірпеня Володимиром Скаржинським вийшли з ініціативою до обласного керівництва, залучивши думку обласного керівництва охорони здоров’я , щоб на базі обласної лікарні №2, що знаходиться в Ворзелі біля Ковельської траси, облаштувати, так званий, Госпітальний округ, який би обслуговував і прилеглі населені пункти й наші міста. Для цього є всі фінансово-технічні ресурси, це дало б можливість нашому регіону мати якісно нову лікувальну базу. —Коли має реалізовуватися проект? —Уже в наступному році —На завершення бесіди, про головне, в чому секрет перетворення колись маловідомого селища в квітуче місто? —Я, мабуть, не буду оригінальним у своїй відповіді, скажу, що все починалося з любові до нього, і я радий, що в мене є команда небайдужих до Бучі людей, а також я вдячний нашій громаді, члени котрої також люблять своє місто, і роблять все можливо, аби воно з кожним роком тільки кращало. Валентин СОБЧУК
