Виконання судових рішень гальмує сама система

Я дійшов до такого висновку, узагальнивши бесіду з головою Волинського апеляційного суду Петром Філюком. Матеріал публікувався в «ПУ» у лютому 2009

— Петре Тодосьовичу, уже тривалий час ведуться розмови про судово-правову реформу, що ви можете сказати з цього приводу.

— На превеликий жаль суддівський корпус відсторонено від законотворчого процесу. ВР розглядала проект закону про судоустрій розроблений депутатами, без обговорення його з суддівською спільнотою. Законопроектом пропонується створення нової системи судоустрою, яка складатиметься з 15 видів судів, а це - віддалення правосуддя від людини та колосальні витрати. Матимемо такий собі «судовий лабіринт», в якому навіть судді чи юристу нелегко розібратися, а що вже говорити про пересічного громадянина.

І цей закон не має нічого спільного зі справжньою судовою реформою.

В той же самий час на сьогодні судова система країни зіштовхнулася з новою проблемою. Державою практично не фінансуються видатки на потреби судової системи. Немає грошей навіть на конверти та марки. Це призвело до накопичення невідправленої вихідної кореспонденції, порушення процесуальних строків та справедливого нарікання громадян. Не дали ладу тим судам, що є, а створюємо нові.

— Однак розробники проекту, зокрема, народний депутат Юрій Кармазін не раз заявляв, що нинішня, так звана, трьохланкова система розгляду справ гальмує судочинство, мовляв, у ВСУ чекають касації кілька тисяч справ, що це своєрідний тромб судової системи.

— І що, для цього варто створювати спеціалізовані суди? На моє переконання це абсурд. У новому законі варто подбати про те, щоб б розгляд справ про оскарження рішень вищих органів державної влади – Президента України, Кабінету Міністрів, Верховної Ради покласти на Верховний Суд України. Адже сьогодні ми маємо дуже проблемну правову колізію, коли суддя районного суду може скасувати рішення Президента. Це по – перше. Не менш важливою проблемою є й те, що сьогодні Верховний Суд України розглядає всі категорії справ, і прості, і складні— от і виходить тромб. Але має бути певний розподіл. Верховний Суд повинен розглядати лише складні категорії судових справ, а для простих — остаточною інстанцією повинен бути апеляційний.

Я спілкувався з американськими суддями і там, до речі, є лише один на всю країну податковий суд. Судом вирішуються спори з установами щодо сум із багатьма нулями, скажімо, від мільйона доларів і вище. І в нас може бути такий суд, який би розглядав спори з багатьма нулями. Він мав би бути один — в Києві. Людям, які мають відповідні статки, не проблема приїхати для вирішення своєї справи у регіон чи столицю. Таку спеціалізацію я підтримую.

—Де на, ваш погляд, приховуються «підводні камені» судової реформи?

— На мою думку, ми дуже заформалізували процес реформування? Ми починаємо будувати судову систему з верху до низу, якби будуємо дах, а про стіни й фундамент забули. Судочинство починається із звичайного районного суду. Саме сюди людина несе свою позовну чи будь-яку іншу заяву, сподіваючись на вирішення власної проблеми. От звідки треба починати реформу. З того, як зручно громадянину дістатися до суду, наскільки просто оформити і подати заяву тощо. Повторюсь ще раз, що саме 90 відсотків справ знаходяться у звичайному районному суді. А ми мудруємо стосовно тих 7-10 відсотків справ, які потрапляють до судів вищої інстанції.

— Але навіщо пропонується саме така модель судової реформи?

— Вважаю, що мета реформаторів – політична, і полягає в тому, щоб знайти спосіб як управляти судами і при цьому ніхто не думає про людину.

— І суспільству і суддям потрібна доступна для людини єдина судова система із спрощеними процедурами. На рівні першої інстанції всі справи повинні розглядатись місцевими загальними судами, запровадивши внутрішню спеціалізацію суддів. В апеляційному суді області - створити спеціалізовані палати: в цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справах. І — Верховний Суд України. Попросту кажучи, за основу можна взяти колишню систему, яка працювала в радянські часи.

А функції оперативного реагування на явно незаконні рішення місцевих судів могли б виконувати голови та президії апеляційних судів. У яких випадках?

Будь-яка структура, тим більше – державна, судова, повинна бути керованою. Повинен бути реальний механізм впливу на явно незаконне рішення. Оскільки судова система не застрахована від випадкових людей.

На сьогоднішній день стало поширеним вирішення в судах питань про визнання права власності на самочинне будівництво та про визнання права на землю, щодо якої існує заборона. За рішеннями судів земля, що перебуває під мораторієм, продається гектарами. Що дійсно є загрозою для суспільства, оскільки втрачаємо і національне багатство – землю, і совість.

Про існування таких рішень знають всі — і Президент, і голова Верховного Суду, і голова апеляційного суду. Однак будь-якого механізму щодо оперативного реагування не існує.

Ми нічого не можемо зробити. І цим самим сприяємо легалізації корупції в судах.

Це деморалізує чесних суддів. Втрачається довіра людей до суду.

Хто як не голова суду в змозі швидко реагувати на такі факти? Адже потрібне негайне реагування.

А поки Верховний Суд через десятки місяців чи навіть через роки скасує явно незаконне рішення, то воно на той час уже буде виконане. Причому безповоротно. І на тій землі вже побудовані палаци.

Крім того, всі скарги громадян на дії суддів, надіслані у вищі органи влади: Адміністрацію Президента, Верховну Раду, Державну судову адміністрацію перенаправляються саме головам апеляційних судів. А що ми можемо зробити? Як голова суду має пояснити, що він мало що може зарадити за такої ситуації – немає відповідних повноважень. Тоді заберіть і скарги, на які не можна відреагувати. Ми ж по кілька разів даємо одну й ту ж відповідь. А людям не потрібні такі відповіді, їх турбує конкретне вирішення справи.

Необхідно повернути головам апеляційних судів право ініціювати питання про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності за порушення присяги судді чи, у вкрай необхідних випадках, право тимчасового відсторонення від виконання обов’язків судді.

Нехай хоч хтось має право контролю (в хорошому розумінні цього слова).

Такий нагляд є як в Росії так і в Білорусії. (Президії обласних судів)

І від цього не постраждають Європейські стандарти і будуть захищені інтереси держави й громадян.

Петро Філюк народився 11 квітня 1961 року в с. Залухів Ратнівського району. Після закінчення Залухівської восьмирічної школи навчався у Володимир-Волинському технікумі гідромеліорації та механізації сільського господарства. Після проходження строкової військової служби навчався у Харківському юридичному інституті. З серпня 1986 по квітень 1990 року працював слідчим Луцького МВ УМВС України. 11 квітня 1990 року обраний суддею Луцького районного суду, а 14 серпня 2000 року Указом Президента України призначений головою Луцького районного суду. З квітня 2003 року по жовтень 2004 — суддя, перший заступник голови апеляційного суду області. Указом Президента України від 30 вересня 2004 року Петро Тодосьович призначений головою апеляційного суду Волинської області.

Приміщення, яке зараз займає Волинський апеляційний суд, колись нагадувало руїни Херсонеса, навіть збереглося фото — як на розвалених стінах голова Волинського апеляційного суду Петро Філюк радиться з будівельниками. Ці «апартаменти» колись належали банкові «Україна», котрий, як відомо, збанкрутував. Однак за короткий термін новому голові Волинського апеляційного суду вдалося вдихнути в ці руїни нове життя. Необхідні кошти виділила Державна судова адміністрація України, обласна та міська ради. Не обійшлося без ентузіазму, що став наріжним каменем реконструкції. Петро Тодосьович, який мав за плечима чималий суддівський стаж, давно мріяв про справжній Палац правосуддя, і своєю ідеєю захопив і колег, і майстрів, які працювали над оздобленням суду.

На даний час створено належні умови для відправлення правосуддя. У суді п’ять залів судових засідань, обладнаних технічними засобами фіксації, з нарадчими кімнатами.

Є кімнати для конвою та приміщення для утримання підсудних, кімнати для адвокатів та прокурорів, створено службу прийому громадян, які не оббивають пороги кабінетів — документообігом займається спеціальний персонал. «Ми подбали про те, — говорить Петро Тодосьович,— щоб у суді були умови для того, щоб не створювати конфлікти, а вирішувати»

Особливу увагу надано засобам безпеки. Пригадуєте випадок, коли підсудного убили прямо в дворі в одному з київських судів. У апеляційному суді Волинської області конвойна машина заходить в закрите приміщення, а всередині суду для ув’язнених не тільки спеціальні камери, а й коридори та ізольовані санвузли.

Забезпечення та підтримання громадського порядку здійснює судова міліція.

На даний час в апеляційному суді створено дев’ять колегій суддів з розгляду цивільних, кримінальних, адміністративних справ в апеляційному порядку. Здійснюють судочинство 30 суддів.