Валентин СОБЧУК

Таємниця Трипільського бінокля

Традиційна зустріч членів  «Клубу мерів» Київського регіонального відділення Асоціації міст України ( надалі КРВ АМУ) пройшла в цьому краї, і я відразу погодився взяти в ній участь. Міісцем зустрічі, куди прибули голови населених пунктів Київської області,  обрали древній Ржищsв, овіяний легендами, а ще історичними знахідками, датованими шостим  тисячоліттям до н.е.! У цьому місті також народилася видатна українська поетеса Ліна Костенко.

Що послужило прообразом першого колеса?

Ще до ери єгипетських фараонів на високих берегах Дніпра запалали перші вогнища цивілізації. Наші предки - трипільці вже тоді  вміли споруджувати двоповерхові будинки, і  які як свідчать археологи, будували міста в чотири рази більші за столицю шумерів, древній Вавилон! Знали письмо і варили пиво. І це все діялося на три тисячі років раніше, аніж у шумерів чи давніх єгиптян. До речі, фрагменти трипільської писемності знайдено в селі Майданці на Черкащині. Багато трипільських знахідок, що пережили не одне тисячоліття й виготовлені з глини, ніби говорять про нерозривний зв’язок біблейного заповіту, що першу людину, Адама, Бог виліпив з глини. І серед трипільських артефактів, крім посуду, й до сьогодні знаходять загадкові фігурки в подобі людей — і не лише…

У 2003 році, як повідомив учасників семінару КРВ АМУ, міський голова Ржищева Микола Спичак, в межах міста було знайдено нашийний глиняний бінокль, який став сучасним символом міста й височіє над Парком трипільської культури неподалік міської ради. Микола Антонович сказав, що як його встановили, то після тривалої засухи пішов сильний дощ. Я чув цю розповідь рік тому, якраз на Трійцю, тоді ми разом з ржищевським мером і головою згадуваного клубу Асоціації міст Київської області, генеральним директором  будівельної компанії «Гарант – Житло»  Василем Пікуликом також зупинилися біля згадуваної бінокулярної скульптури, розмірковуючи, як трипільці застосовували подібні «біноклі», закликаючи дощі, можливо,  дивилися в небо шукаючи хмари. І в цей день, коли ми постояли біля скульптури «бінокля» небо таки заговорило голосом грому, і після тривалої спеки пройшла злива. Тож коли вся делегація КРВ АМУ вишикувалася для спільного фотографування біля даної бінокулярної скульптури – мене пройняло містичне запитання: чи піде  дощ і сьогодні, адже спека вже триває кілька тижнів, а ми знову стояли біля трипільського «бінокля»?..

А ще мені подумалося: якщо вчені й до сьогодні сперечаються де винайшли перше колесо — Трипіллі чи Шумері, то цілком можливо, що його прообразом послужило кам`яне колесо жорен, які викопують і до сьогодні в Трипільському краї.

Трипільський слід можна знайти в усьому світі

Наразі ж усі учасники семінару після колективного фотографування вирушили до  катерів, щоб переправитися до ще одного історичного місця цього краю — затопленого  Канівським водосховищем села Гусинці, в якому посеред водосховища збереглася остання козацька церква.

Згодом ми сиділи на трьох моторних човнах й милувалися пухнастими  водяними борознами за бортом  та чудовими берегами Славутича, Липовою та Іван – горами. До речі, згідно історичних переказів найдавніші  поселення міста починалися саме з Іван - гори, котре свого часу навіть заслужило Магдебурзьке право.   

Тож поки ми їхали до церкви на воді, я згадував про трипільців, історія про яких не зберегла свідчень, що вони були завойовниками, натомість сонцепоклонниками, які плекали пшеничний колос. А ще для трипільців також було характерно віддавати в жертву Червоному півню свої міста, коли вони переходили на інші землі. Вони  також спалювали покійників, і не залишали в могилах золота, як скіфи, і, ймовірно, зовсім не тремтіли над ним. Натомість загадкові візерунки й скульптури свідчать про глибокий зв'язок їхніх вірувань про безсмертя душі. І може неспроста трипільці, наче розчинилися в історії, не залишивши на землі глибокого матеріального сліду, як от піраміди чи Колізей. Натомість  вони змішалися з іншими народами, і трипільський слід можна знайти в багатьох країнах світу.

Ще в середині XIX століття російський дворянин, учений Олександр Чертков, вивчивши всіх античних авторів, дійшов висновку, що наша нація розосередилася від Дніпра - до Інду, у Месопотамію, Італію, Грецію, острів Крит, Єгипет, Палестину. За 500 років до приходу іудеїв у Палестину там уже були наші міста — Русасалеліс (у перекладі "постій русина", нинішній Єрусалим), Скіфопіль (його назва фігурує у Старому Заповіті)... Бо в нас була велика держава — Аратта. Навіть таке чудернацька назва села, як от Халеп`я, перегукується з сирійським містом Халеб, та й, зрештою, Трипілля — з Тріполі, що в Лівані (колись Фінікія). Хтозна, можливо, колись на дніпровські чорноземи прийшли ці народи, хоча багато вчених схильні вважати навпаки — вони понесли ці назви від нас, адже трипільська цивілізація є найдавнішою в світі!

Церква на воді

І от на виднокраї між небом та зеленими берегами, порослих високим очеретом, завиднілися куполи колись затопленої Свято-Преображенської церкви, нині вона знаходиться на рукотворному острові з піску, а колись була на високому узвишші села Гусинці, затопленими вулицями котрого ми пливли на човнах, думаючи, що колись тут цвіли вишні, лунали пісні, в’юнилися стежки до будинків, й можливо в їхні вікна зараз заглядають соми чи щуки. Однак насправді хати перед затопленням були розібрані, та церкву не чіпали, а навпаки навіть підремонтували, жителі сподівалися, що вона ще постане з небуття — так і вийшло! Село Гусинці було чималеньке — 350 дворів,   затопили його 1976 року під час спорудження Канівської ГЕС. А в тім, за часів Союзу в Україні було збудовано шість рукотворних морів: Київське, Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське, Дніпровське та Каховське. Замість тисячі сіл, у яких колись проживало понад один мільйон чоловік, на території у 6886 квадратних кілометрів (для порівняння: Чернівецька область – 8097 кв. км) хлюпочуться водосховища. Під ними – найкращі чорноземи, пам’ятки історії та природи, людські долі. До речі, один із старожилів села Гусинці Микола Опанасович Кубрак залишився в рідному обійсті, як «останній з могікан»:  його хата знаходилася на горі й не потрапила в зону затоплення…            

І от ми біля Свято-Преображенського храму, збудованого майже 200 років тому, котрого дивом не зруйнувала вода, адже вона не раз вирувала в храмі, коли піднімався рівень Канівського моря. Церква споруджена із червоної цегли, у стилі українського бароко. Поруч із церквою – дзвіниця. Нині тут тривають реставраційні роботи вже всередині храму. Незважаючи, що храм ще не відкритий —  біля нього по святах проводяться богослужіння. Члени нашої делегації кладуть пожертви й ставлять свічки.

Трипільський «бінокль» знову послав дощ

Згодом ми сідаємо в катери, щоб повернутися до Ржищева, дивуючись експансії водяного горіха, який тут розвели для того, аби він потіснив очерет, однак він замість виконання цієї місії сам окупував весь водний простір поблизу церкви. До речі, якщо вам зустрінеться ця рослина, то не наступіть на неї ногою, бо в неї дуже гострі колючки….

І от ми причалюємо до мальовничого берегу, де нас чекав смачний обід, запашна юшка,  шашлики, копчені окуні та смажені карасики в сметані.

У цей спекотний день ніхто не стримався щоб не освіжитися в водах Дніпра. Я мав можливість поспілкуватися з рибалками, які ще й до сьогодні вміють виготовляти великі човни, причому, з верби, які тут можна придбати за п'ятнадцять тисяч гривень.

У ході зустрічі керівників населених пунктів Київщини міський голова Ржищева  Микола Спичак пам’ятною медаллю відзначив виконавчого директора Київського відділення  АМУ Гаррі Мартіна, котрий в свою чергу, наголосив, що на його переконання Ржищів можна назвати столицею для членів Київського відділення Клубу Асоціації міст України, адже незважаючи на невеличкий бюджет, у місті робляться великі справи і з року в рік воно стає тільки кращим. До речі, семінар учасників згадуваного клубу проходив в новому приміщенні Будинку культури, котре, по суті, постало з руїн, і на реставрацію якого витрачено 7 млн. грн. Сьогодні ж це сучасний Будинок культури, яким може похвалитися далеко не кожне велике місто.

Зустріч членів клубу КРВ  АМУ пройшла в невимушеній обстановці, сама природа спонукала членів згадуваного  клубу до активності й нових думок і пропозицій. І насамкінець цієї розповіді, повернуся до містичного запитання, яке задавав  на початку розповіді:  чи піде у цей день дощ? Під вечір дощ таки пішов, хоч і невеликий. Мабуть, недаремно ми стояли біля скульптури трипільського «бінокля».

Валентин СОБЧУК

Т