А що там за парканом? Виглянув хлопчиком юний сонях, і на вулиці стало світліше, здається, всі до нього вітаються: "добрий день", а він посміхається й всім бажає успіхів і добра, й всього світлого, що ми забуваємо бажати один одному, хоч сам нічого немає, але цвіте від щастя...

Гостомель (29.08. 2020 р)

****

Блакитний день... дощу чекає осінь,

і листя позолоти далебі,

а я гриби шукаю в росах,

дереворити бачу на корі,

йду стежкою у ліс глибоко,

по берегу з піском,

соснові колонади ваблять,

як в Елладі,

а ліс неаче храм богів,

і почуваюся тут Ахіллесом,

який після Троянської

                    війни ожив ...

***

Зріє виноград біля криниці

на подвір'ї в мами,

і зірниці, мабуть, сняться цій воді,

і згадалася мені в пшениці

стежечка у полі золота,

як коса у мами була довга,

і усмішка, як троянди цвіт,

В Бучанському парку - завжди дивовижно,

де повінчались дерева й вода,

там почуваєшся трохи Адамом

в райськім саду, де і Єва блука.

А крізь цей рай до озера плине,

так симфонічно, по кам'яних плитах нот,

срібний струмочок, в якому незримо,

всім виплітаютть русалки вінок.

Навіть із "Пісні... сюди Лісової"

дядечко Лев на спочинок забрів,

звіри з казок на алеях чатують,

в мармурі білому цар їх стоїть...

Як тут у спокої все торжествує,

й камінь алейний хоче ожить,

і оживає в богинях і мавках,

навіть у звірах, яких вже нема,

срібний струмок усе не вгаває,

хоче сказати про те, що не знаєм,

лиш таємниче дерева мовчать...

Та шелестить вода у запрудах,

наче листає хтось сторінки,

і прокидається птах в моїх грудях,

і до глибин лине синіх ріки...

До кого озвуться квітучі дзвіночки,

де вовчії ягоди дивляться в слід?

Шукав після дощику в лісі грибочки,

побачив, як яструб збирався в політ.

Дуби у кольчугах стояли незрушно,

мов виглядали когось на стежках,

шукав я грибочки, знайшов

дивний спокій, хоч радісно

линув у лісі чийсь сміх...

Повз мурашині проходив держави,

і відчував себе крихітним в них,

у далеч вони немов стежечку ткали,

де у пісках загубився спориш...

Одеські перли...

Вони усюди: на оголошеннях типу здається квартира разом з хазяйкою, навіть привокзальний фонтан вас подивує і розтягне в посмішці губи, бо в них гарячі посейдони освіжаються... От демократія! Cхотілося намочити "пейси"- заліз у фонтан - і море по коліна...

А скільки перлів у розмовах адесітів! Наприклад, коли запитав, "а пляж звідси далеко?", то почув: "Атвєт - нєт... рядом, но туда, как в Жмєринку чєрез Вапнярку, єдьтє лучще трамваєм на Зєрновую, он там ширє..." А коли познайомився ближче, то мій візаві, назвавшись "чемпіоном уємбілдона", розповів, як недавно в Адєсу приїздив Жванєцкій:

- Он за сталом бил мьортвий, а я жівой, всє стулья паламалі...

-Так буянілі?

-Шо ви, ат хохата...

А за ранковою кавою якось почув:

-Виєхал к мосту на Перєсипє, а там нутрії стаят і зуби скалят, і так смортят, будто мєня дожидаются, но я праєхал міма, я їх нє баюсь...

"І шо то за звір такий? Може одеська чупакабра?- майнуло в голові,- і дослухаюсь далі,

- Я тожє нутрій ігнорю, нікада нє пью за рульом, і што ані могут мнє сделать?...

"Мать моя Тереза, мабуть, вчора ці адєсіти добряче ковтнули оковитої,- міркую,- але причому тут нутрії, іншим чортики чи бєлочкі ввижаються, а їм водяні щурі біля мосту...

Але згодом мені розтлумачили, що нутріями називають автопатрульних, бо вони з "внутрєнних органов"... Во дають...

***

Як по теплому дощику

й дзеркалу до горизонту

 по лиманській воді і солі,

й заграві,

лінії між небом й землею ідеш...

А повітря солоне, поруч дихає море,

тужать чайки за великими водами

і чекають на повернення їх.

Вабить дзеркало водне до крайнеба,

линуть спогади мов кораблі в океани

земні і небесні, на яких ми колись

припливли, адже море у кожного в крові,

і солона, як море кров ...

Куяльник (18 липня)

Мальви (триптих)

1

О, мальви, мальви, дивна акварель, мальована Всевишнім.

Бджолиний джаз, джмелиний контрабас наповнює

мене святково. Пірнув, мов Лель, у пелюсток медове соло,

забув про суєту, її підступне жало…

У вирі пелюсток солодкий дар очей

торжествував у серці,  

щасливим бути в квітів я учився...

2

Така врочиста, як богиня сонця,

у барвах веселкових і зорі,

аж горнеться до мого серця,

хмеліють бджоли в нектарі.

І ти була, як мальва-

дика-ружа, цвіла барвисто

на усі світи, цвітеш і досі,

хоч між нами осінь,

і срібло вже давно в твоїй косі.

3

Я милувався мальвами немов тобою,

та згадував як ніжною була ти і п'янкою,

аж до ранкової зорі.

Тепер як зустрічаю квіти дивні,

що мальвами зовуть їх між людей,

тебе я згадую й чарівні

зблиски зірок з твоїх очей...

***

Який чудовий понеділок, я лебедя

зеленого зустрів, серед ромашок білих,

у траві він плив, я милувався квітами,

і кожну розглядав немов коштовність і питав, як звати...

Хтось вудив рибу у ріці,

я ж металеву малював у золисті барви,

а ще зустрів акацієву черепаху на корі,

вільху у дивному сплетінні стовбурів на лузі...

Та кликали купави під мостом свічками до води,

і знову в далеч мій зелений лебідь плив...