І несподівано з цього черемухового туману вийшли три дівчини… Сашко розгубився: можливо, це намаралися від черемухового цвіту, однак дівчата йшли в його бік, одна краще другої, й він довго не міг збагнути, котра з них найгарніша. Одна була світлокоса, очі, мов сині озера,в іншої, коси, темні, мов ніч, й загадкова посмішка на чарівних устах, від яких не можна було відвести погляду, в іншої волося було, як осінь, то золотистого, то каштанового відтінку...
Острови… Когось вони ваблять своєю незайманістю, хтось шукає на них скарбів, а що шукаєш ти на цьому острові, розташованому посеред міста і посеред Дніпра, з'єднаному з сушею коцюбою мосту? Але і тут повітря отруєне, бо комусь вигідні платні автопрогулянки.
Ось притискає тебе на пішохідному мостику до узбіччя новий патрицій на купленому за крадені гроші автомобілі. Усім своїм виглядом цейпарнокопитний говорить: " А ну, геть з дороги, розча-влю!.."
Але справжня вербова феєрія — за селом, в пагористій місцині, яку не важко відшукати, якщо йти бережком. За селом пагорбів, мов короваїв на весіллі. Вони невеличкі, так і тягне забігти на кожен з них. Ось переді мною долина, яку називають Жолобами. Мама розповідала, що чула від старих людей, начеб тут,колись давним-давно, був замок, якийзапався під землю чи пішов на дно озера. Тепер, ні замка, ні озера. Івкотре хочеться оживитиджерела й наповнити цю долинку водою,вийшло бчудове плесо, якраз навпротизаграви. Я ніде не бачив таких прекрасних заграв, коли заходить сонце, яктут. Кожного разу —це нова таїна. Ось перед вами міняться порфирами небесні брами, течуть малинові ріки, постають золотими скелями хмари над рубіновими урвищами, а то перетворюються на острови, пульсуючи неземним, райським світлом. І раптом все змітає жовто-гаряча хвиля, що відкриває у небі нові простори, якічервоніють маковими полями, а то жовтіють пісками пустельного безмежжя...
