Берег химерних  дивацтв

1

Залізні риби   та залізний міст,
пеньки старої переправи

вже нікуди не йдуть...
Міліє річка, у клітці дерево,
як арештант,  і крокодилом в мілководді
мовчить колода про хижацьку суть 
цих милих перетворень в лузі,
й кат-зна кому всенощно світять ліхтарі,
й жертовно до мангалів

ідуть рожевії верблюди...
Сумують верби вдалин,і

немов забуті  матері...

2

Сурмить у небо янгол,

а рибки металеві чекають

на залізних вудкарів,

жертовно на поталу рибні

скелетики стримлять

скульптурно —

на честь акул, що їх

ковтнули так культурно...

А дерево у клітці, мов папуга,

приречено мовчить над лугом,

сумує у ріці вода від бруду,

бо з кожним роком ближчає біда

й на берег наступає,

що полігоном став з "вітриною"

дивацтв з металу і бетону

для нового мікрорайону,

й нема кінця цій забудові,

як дна нема у гаманця

в ірпінських "плиточників" НОВих...

***

Я за вишневим цвітом полював,
а вечір небо малював вишнево,
й світом весняним дихала Земля,
сережками вербовими
та зовсім юним листям,
витьохкував десь соловей,
над озером і містом цвіла заграва,
жар-птицями злітала в вишині, тремтіла
шовком малиновим на воді,
у неповторності вогнів небесних мліла,
про інші виміри й світи, здавалось, говорила...

Веселковий дощ
Неначе повела бровою
й манила в далеч за собою,
і кольоровим ставав світ,
в обіймах світла дивовижно
у небо погляд мій летів - т
а хмара знову наступала,

неначе ти кудись втікала, а я чекав...
І знову небо розквітало ,
хоч плакало дощем- росою,
та повнилась красою
ця неповторна мить дощу
з барвистим перевеслом, й
здавалось
наді мною десь усміхався Бог...
Прийду сьогодні я до тебе

 з веселкою удвох ...