II розділ

КРИЛА СНІГІВ

***

Він таки прилетів,

він таки прилетів.

і лебедем білим

крила зложив

на твоїм підвіконні.

Ти подивись, який

він білий, сей перший

сніг, сей перший іній.

Ти до себе його впусти —

іди, поки  крила снігів

не розтали...

Ти, напевно, вже знаєш,

як тяжко, коли втрачаєш,

коли випускаєш до людей,

білого лебедя зі своїх

грудей. Ти знаєш, як тяжко

його нести, особливо,

в ці дні, коли його

скубтимуть, коли його

схочуть купити, по, як

ніколи, дешевій ціні.

Іди, доки сніги...

Сніг на Великдень

14 квітня 1996 року, на Волині,

перед Великоднем випав

глибокий сніг

Мов зустрілись Різдво

з Великоднем: сніг у гніздах

птахів і на листі. Богоматір

по коліна в снігах йшла з

Єрусалима запалити свічу

Воскресіння. Матері йшли

до церкви святити паски,

а сніг чистий-пречистий

із неба летів, наче пух із

янгольських крил.

І лиць таємниче торкався

сніг, що йшов на Великдень.

І  сяйнуло вікно  десь

вдалині, тож відкрий його,

мамо, мені:

як я хочу ступити

в далекий цей світ,

як в дитинства світ

райський!

Тож відкрий його, мамо,

мені, те вікно, що так сяє

десь там, вдалині,

поки цей чистий сніг на

Великдень.

***

Школа... Вікна, наче озера,

вже немає тополь, цих зелених

вітрил.

Я на вікна дивлюсь.

Глибина їх прозора

котить хвилю солону,

і так хочеться все

обійняти довкіл:

цей старенький поріг

і співучі ці двері,

попросити пробачення

в учителів,

і за партою щоб —

щоб на хвильку

у юність...

Срібний голос дзвінка,

наче жайвір, —

вернись!

***

Під Лавровим*

збирали ми картоплю,

як в бубни, билася вона

у денця відер студенток —

вічних полонянок,

і розривав провалля

неба вітер,

сіріли скіфськими бабами

хмари,

і зблискувало сонце золотим

щитом,

мов вершник закривався

од каміння.

І раптом,  мов небесний

мур,

постав. Над ним, над стінами

заграва, як пожежа, і сонячні

снопи хтось поспіхом

скидав,

які прозорими стовпами

стали,

і чорне поле з небом

                                                                поєднали.

Навшпиньках потяглась

душа,

мов під вікно, до цих

стовпів, що підпирали

небо.

 Лаврів* — село на Волині.

***

Віти дерев — руки сліпих

бандуристів —

до вітру струн долонями

листків, мов

хочуть дотягтись,

та він на духових сьогодні грає.

У димарях і водостічних

трубах

фуга Бетховена звучить —

тополі арфа попід небо

ось-ось з пташками

полетить.