Великдень 2022 року
Хоч весна повертає на холод,
зацвітають сади у вогні,
все ж Великдень у кожному серці,
Боже, їм допомогу пошли,
хто стоїть на передньому краї,
хто за правду і волю Твою,
хто рятує весь світ від неволі
новоявленої орди.
Вони знову Його розпинають,
й нашу правду , що є у Христі,
одесную хай тьма їх щезає,
наших воїнів Ти захисти,
щоб во віки віків воскресало,
що рятує від темряви світ,
Боже дай нам усім Перемогу,
щоб Весною наповнився цвіт!
****
Де цвіте дивина і безсмертник —
там стежки загубились в траві,
пелюстками розкрило повіки все,
що може під сонцем цвісти,
вабить річка за лугом квітучим,
мов до батьківських тихих вікон,
тут на річці, поблизу столиці,
не повернення Рубікон…
Не повернеться, що із тьмою
із кривавих повзе століть,
піде нечисть уся за водою
із ординських кремля лихоліть...
Ірпінь, 17 липня 2022року
****
Дощ стіною ішов, так прозоро з імли,
у небесному морі чорні хмари пливли,
кораблі топив грім у вогні блискавицями.
Текли вулиці ріками між зелених дерев,
день ховався між них, коли з неба
ричав вогнеликий нам лев.
У стихії небес, поміж праведним й грішним,
я Всевишнього знову благав,
щоб очистив їх душі від темряви zла,
що іде від ординців з кремля...
Дощ грозився потопом, і усюди кипіла
його каламуть...
Каїн, всіми проклятий, у дощі розчинявся,
в чорних хмарах ховав свою суть.
Але небо велике світлішало знову,
ріки нам посилало дощу,
щоби в нашій країні усе квітло й зростало,
під знаменами волі та ЗСУ...
10 червня 2022 року
****
Виглядав у небі сонце,
до храму наближався крок,
а сонце пелюстково
всміхалося з квіток…
Я радість бачив у
пелюстці кожній,
і світло наче від зірок,
в думках дорогу
я шукав до Бога,
хоч відчував - її в собі,
якби Він був у кожнім
серці — ніколи
не було війни...
липень 2022 року
***
Перед купальською ніччю
дивиться мені у вічі
каштанове око,
до глибини сумління
та мого коріння.
Я відчуваю себе братом
поміж живих дерев, що
завжди мовчать,
але все знають.
Віковічні дуби в Ірпені
пережили не одне століття,
царів і секретарів
кривавих режимів.
Ми ніколи не дізнаємося,
що про нас думають дерева,
але їхнє мовчання
зажди є золотом,
що огортає нас спокоєм.
Бо природа мудріша за нас,
завжди поділиться
своїм скарбом з тими,
хто її любить.
****
Тут сосни шумлять прибоєм морським,
марить Небо блакитне кораблями моїми,
пісок із глибин вод великих колись
лежить на могилах героїв.
Тут місто некрополь мого Ірпеня,
що стало форпостом столиці,
і річка його в обороні була від
навали кремлівських рашистів.
Тут спокій і вічність на березі мов,
і сумно хрести летять в вирій,
стежки тут вузлами зв'язались, й увись
летить сполохано погляд.
до Неба, до тих, хто пішов...
Ми з ними в молитвах в ім'я
Отця і Сина, з вірою,
що навіки віків воскресне Україна!
****
Цвіли акації…. О, як вони цвіли!
Ясмин у спогад кликав —
ніжно-пелюстково.
Він кожен рік на це чекав,
й живописав цей квіт,
мов Айвазовський море.
І трунок пахощів сей
відкривав йому у
задзеркалля дивні двері.
Здавалося йому,
що в цюю мить він
відчував себе десь
поруч з Богом.
Він був не раз, мов той Орфей,
що намагався милу повернути ,
не озиратися він мав,
та озирався й згадував
про неї...
****
Ой у лузі зелененькім - ЗСУ іде,
Cлавне військо українське
Залужний веде...
І калина піднялася раною століть,
бо Вкраїна від сваволі захищає світ.
Багряніє калинонька, славне військо йде -
від Богдана до Петлюри
проти рабства й диктатури,
за усіх невинно вбитих,
в Бучі й Ірпені, Маріуполі роZп'ятім
на страшнім хресті...
Ви заплатите за весни, вкрадені, сповна,
бо за нами Божа правда - істина свята.
Ой у лузі зелененькім - ЗСУ іде,
Славне військо українське Залужний веде!
***
У Гостомелі древнім — сплав епох історичних,
і легенди і слава у слові живуть,
І полковник Палій оживає велично,
коли в небі високім сходить місяць новий*...
Неспроста саме тут зростали герої,
навіть в час люциферів, що йшли від кремля,
Артеменко Федір, що став отаманом,
у легендах він Орлик, що за Неньку боровсь до кінця...
З цього часу минуло вже літ понад сотню,
але знову вони увірвались в наш дім,
тісно в небі було від їх вертольотів, й серед білого дня
пролунав перший грім…
Але хлопці, як треба рашистів зустріли,
хоч і мало було їх тоді в НГУ*, лейтенант
Фалатюк підрізав їм крила запустивши
в « Алігатор»* вогняную стрілу.
Потім ще були збиті, й атаки із неба
не знаходили місця на нашій землі,
і елітних рашистів чимало убитих,
і багато боїв у містечку пройшло,
і палали «коробки»* на твоїх перехрестях,
щоб ординцям не дати на Київ пройти.
У Гостомелі древнім ран є нині багато,
і на вулиці кожній герої живуть,
і хоч якби раптово не напали чужинці,
оборонці готові зібратись, мов ртуть,
бо у генах живе слава предків великих,
від князів і гетьманів з минулих століть,
в Ірпені чи Гостомелі вони завжди знайдуться,
і нездоланим буде їх щит!
--------------------
За легендою, Семен Палій зажди народжується з кожним новим місяцем, що свідчить про велику любов низового козацтва до свого полковника
*Алігатор вертоліт К-52
*коробки – броньована техніка
*НГУ- національна гвардія України
Осінь...
На Подолі вона особливо магічна,
плаття в неї таке, як ніде...
Над горою туман, мов вуаль феєрична,
наче знову вона між алей тебе жде...
Вже червінці із листя, на стежці каштани,
всіх запрошує осінь на бал.
Листя творить в повітрі золоті піруети,
і запрошує наче у зал...
Хмара сходить на землю - така одинока,
я прискорюю крок...
І у пам'яті в мене зринає Почайна,
і струмки, що мов срібло текли,
та джерела поснули у тайнах минулих,
коли Кий іще княжив, мої предки жили...
Усе ж велич століть оживає тут знову -
й вітру голос не спить,
і вирізьблює в листі тремкую основу,
і дарує усім таку радісну мить...
***
Поміж сосон струнких - багряні вітрила,
і щоглою озвалося дерево вмить,
а листок вже корабликом мріє
десь на воду скоріш полетіть.
Скільки золота в цьому лісочку!..
І приходить на душу святе торжество,
що спалахує сонячно в кожнім листочку,
аж наповнює щастям єство.
І так хочеться вірити: все буде добре,
нас підтримує світ, що із Богом живе,
наші хлопці стоять на сторожі,
й переможуть ординськеє zло.
І ще буде у нас всюди свято,
та земля у цвітінні зітхне...
Ліс замріяно кожному дарить
своє листя - таке золоте…
Софіївський собор
Клен мов купол світився на сонці, ясени у кольчугах здіймались... Ярослав поставав в уяві моїй, і мов гетьман
Мазепа шукав силу предків в ту сонячну мить, щоби велич вернути минулих століть... У Софії Оранта молилась за мир у всім світі та дивилися лики зі стін, і святі письмена озивались у слові моїм. Тут я бачив книжки, як воротами в мудрість вони відкривались... У Софії за часів Ярослава їх найбільше творилось, немов в часі вони розчинились моїм... Чомусь згадував знову, що все почалося від Слова і Бога, що началом є всього й Любові у Ньому...
Її мав Володимир Великий, він був щедрим на хліб і вино, через що Красним Сонцем в народі його називали... На підвалинах Десятинки бачу князя немов, і банкет велелюдний вчувається знов, і чаклує вже осінь полиновим вином...
| 
