Провесінь

Тане цукром усюди сніг,

з  кришталю крижаного

дзвенять краплі щомиті,

і прозоряться вікна

глибиною озер,

перший пагін на клумбі

п’є мед сонця в зеніті…

Просинається все й мироточить:

пахнуть стіни  на сонці,

теплий вітер міксує

чаклунські коктейлі —

оживає усе:  навіть

дихає кожна билинка ,

і паркан свою молодість

згадує,  марячи лісом…

Наче тісто земля на стежках

молодої чекає трави.

Оживає усе…

В цвіт відходять сніги

ручаями в саду,

й кожна  брунька

сповита чеканням,

і  в  коріннях

нуртують соки...

5.03.2011 р.

Золото осені

День сіяв зорелистими кленами,

полум’ям березових гілок,

вогнем калини  й шепотів

шелестом замріяних стежок,

що текли між деревами,

й не було пори  «увяданья»,

а золото осені, щедрість

             плодів усюди,

і не журилося серце,

      що  молодим не буду,

бо  листя долоньками сонця

горнулося до мене... 

На струнах Бабиного

             літа - мелодія

про осінь не сумна, 

 й срібні дими огортали сади,

        а не тужлива сивина...

27 .10. 2010 .

Ірпінська осінь

Калюжа  цього ранку

так схожа на вікно розбите

осіннього золотоверхого

палацу: як скло,

тоненький лід, й

листки тремтять, мов

полум`я свічок

в таємній глибині

кімнати, і мріє неба

                    синь,

а хмари, мов отари,

в  калюжу забрели-

змішалось все,

й, здавалось, у воді-

не листя, а небесні зорі,

і пахло вічністю

полинно між дерев,

і золоті ключі

шукав поміж

опалим листям

               ворон.

29.10.2010 р.

***

Срібний вітер в моєму саду

замітає до юності стежку,

майже полудень віку мені

та на серці немає смутку…

І засніжених яблунь

гілки так біліють, наче  суцвіття,

і на серці таке відчуття,

що нарешті позбувся помилок,

що відкрилась нова висота

до раніш невідомих істин.

Над печерами буття

Хто хоч раз намагався творити,

мав радісні миті.

Відчував їх і  художник, 

малюючи на печерній стіні.

І крила натхнення 

того  художника  високо 

витали над печерою в небі,

де немає голоду й спраги,

і промінець світла

Творця вічності торкався похмурого

чола того художника,й він усміхався -- 

й від цієї блаженної посмішки

танули похмурі гримаси тих,

хто приніс до печери  вбитого оленя…

7.04.2010 р.

***

На пагорбі між соснами,

що тягнуться в блакить,

мов в ризах золотистих,

храм Троїцький стоїть —

і лине урочисто

Проза життя

Мій знайомий поскаржився,

що його мила надула губки знов,

мовляв, яка то любов, коли

її не цінує, а він

їй стільки всього дарував:

золото й  квіти, срібло

               і самоцвіти...

А вона йому: з року - в- рік

         на 23 лютого

              букетик гвоздик, -

і крем для гоління, 

на іменини туалетну воду

фірми"Шанель",

що пахне шинеллю...

28.10.2010 р.