Муза
Вона мене учила
радіти світові щомиті і дивуватися
його красі, відчути душу в кожній квітці,
і крила вітру на собі,
і зазирнути в глиб віків,
де світлі й чорні тіні,
та з вічності почуть слова,
дорожчі за усі скарби земнії.
Бо саме Слово, як і дух, безсмертним є,
нікуди не зникає – началом є усіх начал,
й дароване нам Богом.
.
Незабутий Парнас
Стежки, де генії ходили,
на пагорбі, у Ірпені,
немовби ручаї зміліли,
порослі диким споришем.
Та відчуваю їхні кроки,
і Роксолани сміх з імли ,
як Загребельний Ярославу
веде із вічності коня,
як Пастернак знов на Пегасі
приїхав в наш Ірпінський рай,
і сивочолий Рильський
іде замріяний у гай.
Живі стежки ще на Парнасі,
як і поети в Ірпені,
допоки вранці сходять роси
та окрилятимуь пісні.
Райська пора
(триптих)
Травневе повітря наповнене квітом,
а сонце над садом, мов острів надій.
Нектаром пахне весняний вітер —
в моїх крилах мрій і радість, і світло,
бо знову Едемом Ірпінь зацвітає,
у феєричних сонатах бринить —
дні сонячні, мовби причастя,
аж мліє бузок на подвір’ях
і вабить в суцвіттях знайти своє щастя …
2
Фіолетові барви і сині
пульсують зірками з далеких орбіт —
бузок розцвітає в розмаї
та мріє стежками твоїх юних літ.
А ти вже летиш до рідних порогів,
до неба і тих берегів, що квітли
в дитинстві казками й любов’ю,
якою бузок обіймає весь світ…
3
Білі ночі черемухи в лісі,
не заснути ні вдень, ні вночі,
ніби чарами дихає простір —
дикі груші цвітуть хоч старі,
а так квітнуть, мов вперше,
і вдихнути їх радість зовуть —
та між ними на стежці, як дівчина,
вишня квітуча, і як вона тут?..
Твої губи згадались, як спілії вишні,
і та вишня немовби до мене пішла,
я стояв і все думав: ну як же на стежці
забутій у лісі та вишня зросла?...
8.05.2013р.
Чари осіннього лісу
1
Повітря осіннє, немовби з казок
щемливим завмиранням кличе до стежок,
де листя в першій позолоті шелестить,
й ворожить на грибах осінній дух.
А ти ідеш між добрим і поганим царством,
і стежку губиш у далеких хащах,
і знову вибираєш між добром і злом,
що замасковане у лжегрибах,
які на цьому пні у жовтих капелюшках
ще небезпечніші за самураїв,
бо кожен гриб тут, наче гроб
чи потенційний кілер.
І ти обходиш пень, що видається
замком з потойбіччя,
і далі йдеш, від пахощів осінніх танеш,
і забуваєш на якому світі, коли знаходиш їх,
і б’єш поклони перед кожним дивом
на біленькій ніжці, та до корзини трепетно кладеш.
А ліс тебе не випускає довго, все далі манить,
щоб ти знайшов у ньому те, що в сивій
давнині утратив, коли виходив з нього..
2
Яка пора ця дивна!.. Коли вони виходять
з-під землі, по ночах виростаючи, чекаючи
тебе уранці тим спогадом за першу ніч солодку,
і ваблять капелюшками своїми, котрі так хочеться
поцілувати, як її в уста. І ти цілуєш дорогу цю мить,
п`ючи хмільне повітря осені, настояне
на золотих дощах у першім падолисті,
що марить шелестінням хвилі.
І музика та дивна й повітря лісове так заспокоює,
як добра мати… І от під деревом ти бачиш,
царя сезону, біляка з сімейством, й радієш
мов зустрів тут те, чого шукав усе життя,
і почуття, мов крила, розпирають груди,
як тоді, коли ти під ялинкою на Новий рік
знаходив подарунки..
18.09.2013 р.
***
Вулиці, немов замерзлі ріки,
сповільнюють вже звичний рух –
і ти зі мною йдеш під руку,
як в юності, і згадується
тонкий лід глибин поснулих
на ріці, і сніг гарячий на руці
твоїй, з якого ми ліпили
свої весняні мрії, що оживали
у сніговиках…
- 12. 2012 р.
Водохреща
Вода все бачить й пам’ятає,
як і небесний наш Творець,
в краплині пульс
земний не загасає,
і Слово, що заповідав Отець
відомо їй.
Адже Спаситель наш
хрестився у Йордані,
яка у вічність вже тече,
і в кожному із нас –
потік цей вічний,
й безмежність неба
з вишніх ручаїв,
котрі дощем спадають
живодайним…
19.01. 2014 р
| 
