На крилах цвіту

Ірпінська весна

(триптих)

1

Травневе повітря наповнене

квітом, і сонце над садом,

мов острів надій,

і пахне нектаром весняний

вітер,

в моїх крилах мрій і

 радість і світло, бо знову

Едемом Ірпінь зацвітає,

у феєричних сонатах бринить,

і сонячні дні, як причастя,

і мліє бузок на подвір’ях,

і вабить в суцвіттях

 знайти своє щастя…  

2

Фіолетові барви і сині

пульсують  зірками

з далеких орбіт —

бузок розцвітає

в розмаї і мріє

 стежками

твоїх юних літ,

і ти вже летиш

до рідних порогів,

до неба, і тих берегів,

що квітли в дитинстві

казками й любов’ю,

якою бузок

обіймає весь світ …

3

Білі ночі черемухи в лісі,

ні заснути ні вдень 

ні вночі, ніби чарами

дихає простір,  й

дикі груші цвітуть

хоч старі, а так

квітнуть, мов  вперше,

і вдихнути  їх радість зовуть —

та  між ними на стежці,

як дівчина, вишня квітуча,

 і як вона тут?..

І згадав твої губи,

мов спілії вишні,

І та вишня немовби

до мене пішла,

а я думав: ну де ж

 ти на стежці  забутій у лісі

                                взялась?...

Розмай

Цвітуть суниці ніжно

                          й п’янко,

від пахощів конвалії

аж завмирають 

й тремтять на вітрі,

наче роси, наповнені світанків

молоком.  І всюди тут  

так радісно й казково,

і видно навіть,

як зелена кров

пульсує в кожному

листочку, а в вишині

співають всі дерева,

окрилені пташиним хором.

І в кожнім голосочку

вчувається крилатий заклик

радіти дню в розмаї цвіту…

О, Господи допоможи мені,

щоб став я птахом

хоч на мить й забув

про суєту та будні,

щоби зумів відчути

благодать, що духмяніє

в цьому лісі,

яку оспівують пташки,

що з неба п’ють

блакитні струмені

вічних джерел весни.

Таємниця пелюстки й крила

Я відчув такий свіжий подих 
і небувалу легкість на серці,
наче янгол до мене торкнувся

                             крилом — 
як я вдячний Йому за підтримку й
терпіння, скільки раз я хотів в снах
побачить Його, але він не приходив…
А сьогодні так легко мені на душі,
мов він поруч…
Але серце тривожить моє дивний сум,
і від сну прокидаюсь,

й одягнувши халат 
виходжу до саду, а там яблуні

в ореолі цвітіння!!! 
І повітря таке неземне, як в раю...
                         
І бджоли політ наді мною, і

я знову дивуюсь, як 

на крильцях крихких

тримаєтья світ: 

від запилення ж їх
визріває врожай на дереві й в полі.
І в сонату бджоли я вслухаюсь,
 намагаюсь збагнути Творця 

                           таємницю.
Розумію лише, що в пелюстці

й в бджолинім крилі

вона також сповита…

*****

Цвіли акації, і  ми цвіли з тобою

на березі високому ріки...

Мліли серця,

як в молодості мліли — в солодку

далеч знов ми вдвох пливли.

Зозуля нам кувала довгі роки,

і соловей від щастя завмирав,

і пестили волосся ніжно руки,

й, здавалося, я так ще не кохав,

щоб так під цвітом, коли

у білім світі - духмяне торжество  

 небес й землі, коли акації, мов

                                наречені,

і нам співають солов`ї.

26.05. 2012 р. 

Серце троянди  

Воно, мабуть, у пелюстках,

в ясному літі, сповненім

тобою, бо на устах твоїх,

так ніжно й загадково

всміхалось сонце, та

співало моє серце

і квітло із трояндою в саду,

що миром пахощів

виповнювала простір,

де кожній квітці барвисті

видива веселки снились.

Червень

Вже сонце не

таке ласкаве
й троняди пломеніють, 
наче жар,
і липи відцвітають —
та медоточать 
в затінках іще,
й коли повіє вітер звідти,
то серце
стрепенеться, наче птах,
і на душі повеселіє,
немов би ти у вічнім літі —
ти у вічнім літі!
І дихаєш озоном юності
й летиш
у невідомі простори,
де цвіт 
не знає смерті …
18.06. 2012 р.

***

Я у зеленім полі, полі дикому,

що духмяніє різнотрав’ям,

де стежки протоптати нікому,

 й від пахощів вітер п’яніє…

Лиш я сумую, що цвісти не

можу, й нектаром повнитись

по вінця та  дарувати світові

радість цвітіння -

і невмирущість  після

снігу…

 7.09 2012

***

Я повертався з озера,

де круті береги 

й неподалік залізна

річка колій, по якій

на Київ поспішала

електричка,

тож зупинивсь на насипі,

котрий фортечним валом

височів над полотном дороги.

Збігала стежка вниз —

і несподівано я наче занімів,

як цвів той вал над коліями!

О, як він цвів, неначе берег

над рікою, й згадав я степ

далекий в Придніпров’ї, квітучі

схили Коктебеля, так милі серцю,

за ними я завжди сумую.

Але  вдихнувши

це буяння цвіту

відчув -скрізь

благодать, де б нам 

не бути, аби зуміли

ми її відчути...

19.06.2012 р.

***

В лугах річки Ірпінь — квітуча

повінь…

Аж ліс замилувався

небесно-синім, пурпуровим,

золотистим  трав цвітінням,

де царським скіпетром

усюди коров’як возносився

і закликав  відчуть себе

царевичем природи.

І я ішов зеленим царством трав,

І кожну квітку розглядав,

немов коштовність,

шкодуючи, що не відома

більшість  назв, а так хотілося

б знати усі рослини, бо в кожній

з них цілюща сила є —

адже вони лишились нам

від раю…

11.07.2012р

Пісня про Волинь

А на Волині озера сині,

І чарівні заграви в небі,

я радий, мамо,

що є твоїм сином,

і знову спішу до тебе.

Спішу в поля, де

жайвір з блакиті

дає серцю крила 

тремтливі, якими

я обіймаю всесвіт,

обіймаю над моєю

Волинню.

І Володимира

княже місто

стежки мені стелить 

під ноги, і кличе до 

Луцька згадать славу

предків у Любартовій

твердині…

А на Волині озера

сині,  дівчата такі

ясноокі!..Я завше 

радію,  що є її сином,

моєї матінки Волині.

 8.09.2012