Величні постаті  Волині

Адам Кисіль: воєвода і миротворець

Пагорби в околицях Новолинська й села Низкиничі мальовничі й багаті своєю історією, вони зберегли, незважаючи на війни та лихоліття, церкву на честь Успіння Богородиці, закладену Адамом Кисилем. Дане місце унікальне ще й тим, бо в Україні майже не залишилося могил героїв минулих епох. І досі не відомо чи могли вціліти останки Богдана Хмельницького, а тут повністю збережена церква ще й останки її засновника. Адама Григоровича  Кисіля, родовід якого сягає до початку минулого тисячоліття - нащадків воєводи Святолда,  а можливо й Свенельда який ходив у походи з князями Ігорем і Святославом Хоробрим.

Відрадно, що в цьому храмі служить мій син, а 35 років тому в ній я вінчався зі своєю дружиною Іриною...

У народних переказах й досі живі нагадування про воєводу-миротворця. А Замкову гору в Києві, що напроти історичного музею, у свій час називали Киселівкою,  пам’ятають про нього й на Волині, землі котрої йому були малої вітчизни, й де поховані його предки в згадуваній церкві у селі Низкиничах й він сам...

Де Київ і останній прихисток першого дипломата України, просвітника й мецената, воєводи та сенатора Речі Посполитої, в якому, можливо, текла й частка скандинавської крові? — за 500 кілометрів!... Господні помисли, як і шляхи по них - незвідані...  Діяльність Адама Григоровича починалася на Чернігівщині й продвжувалася в Києві та Варшаві, але спокій він шукав у родовому маєтку на Волині в Низкиничах. А починав свій шлях Адам  Кисіль, як військовий Речі Посполитої,  коли Короні потрібно було захишати сіверські землі. На Чернігівщині він з козаками не тільки охороняв кордони РП, а й створював напругу, що змушувала московитів  тримати тут частину свого війська. Через що, в  1634 році, Річ Посполита першою провела успішну кампанію й здобула смоленські землі. Саме тоді почалося зростання військової кар'єри Кисіля.  Але король знав і про ораторський хист Кисіля й схильність до компромісів, тож не раз доручав йому дипломатичні місії, насамперед у врегулюванні релігійних справ та в посереництві з козакми під час Визвольної війни.

Обстоюючи державницькі інтереси України, православ’я, Адам Кисіль в час війни під проводом Богдана Хмельницького був між двох вогнів, намагаючись помирити обидві сторони, обстоюючи позицію, що війна призведе до занепаду й втрати територій між обома державами, відкриє шлях до агресії московитів.

І, хоч як представнику збіднілого шляхетського роду, Адаму Кисілю доводилося самому досягати примноження своїх статків,  здобув він їх чимало. І це при тому, що ніколи не боявся йти проти течії, ризикуючи становищем і життям. Відтак Адам Григорович врятував рядових козаків під час повстання Павла Павлюка (1637 рік), хоча самих ватажків врятувати не зміг, 27 років він був православним сенатором в сеймі, не зважаючи на недовіру шляхти, котра його називала схизматом, як і всіх православних. Під час нової хвилі війни з поляками (1651 рік), Адам Кисіль лед спм е позбувся життя . коли в нього вистрілив татарський лучник. й стріла дивом Господнім не поцілилила його. у тому бою його врятував іван виговський. який після смерті богдана Хмельницьког сам стане великим гетьманом. і впень розібє 100 тисячне військо московитів під Конотопом, але через чвари серед старшини та перенмога не стане тріумфальною в зовнішній політиці. Хтозна . як би все повернулося, коли б тоді був живий Адам Кисіль...  

Адже й шляхта, яка й з короля робила маріонетку, все ж зважала на Кисіля, хоча саме через її свавілля спалахували війни з Козацькою Україною. Та найприкріше, що миротворчих й просвітницьких ідей Адама Кисіля не розуміло й козацтво, бо дуже високим був градус соціальної напруги того часу. І все ж, Адам Кисіль мав підтримку в свого найкращого друга, митрополита Петра Могили, з яким вони відроджували Софію Київську, відібравши її в уніатів, допомагав Кисіль і з коштами, коли Петро Могила засновував Могилнський колегіум, а також жертвуав кошти на нові монастирі... 

Ставши київським воєводою, Адам Кисіль оселився в замку на горі, яку ще називали Фролівською, від того, що була розташована над монастирем з такою назвою, хоча міг би оселитися в садибі придбаній на Подолі, який тоді став життєвим центром Києва. У фортеці на Замковій горі Кисіль спорудив невеликий двоповерховий палац, що нагадував княжий терем, котрий відвідував і Богдан Хмельницький, коли радився з ним в складний 1650 рік. Кисіль був останнім володарем київської твердині, що була цитаделлю його миротворчих ідей. На Замковій горі Кисіль писав угоди на захист православя й прав українців. Неспроста цю гору називали Киселівкою, хоча останній прихисток київський воєвода знайшов в своїх родових маєтностях і був похований в родовій усипальниці, розміщеній у підземеллі церкви на честь Успіння Богородиці. Там і сьогодні покояться останки Кисіля, а також брата Миколи, який у Визвольній війні виступив на боці Польщі, на відміну від Адама, котрий завжди був миротворцем. На жаль, до ідей просвітництва й гуманізму тоді майже ніхто ніхто не дослухався. Не на часі просвітництво й в нашу комерціалізовану добу, коли втрата культурних і духовних горизонтів породила манкуртів і війну. Адам Кисіль міг стати видатним державником, але йому була уготована мученицька місія дипломата й миротворця, коли його всі вважали чужим. Однак в родовому храмі у Низкиничах ідеї Кисіля продовжує братія чоловічого монастиря, молячись за мир в усьому світі...

PS

Рядками біографії з різних джерел

Родовід Кисілів сягає епохи великих князів руських Святослава і Володимира, та бере свій початок від Київського воєводи Святольда, який як вже зауважено міг бути нащадком Свенельда. Згідно легенд Светольд отримав прізвисько  Кисіль від одного літописного епізоду під час облоги Києва печенігами. Наче б тоді воєвода Святольд наказав знести докупи все борошно, яке було заквашено й напечено багато хліба, а ще налито в колодязі, можливо у діжки, котрі поставили в колодязі, кисілю, щоб вразити печенізьких послів, які побачивши такі багатства зрозуміли, що голодом під час облоги Київ не здобути — й пішли геть. Наче б саме за цю кмітливість, воєводі Святольду князь Володимир подарував герб і дав прізвисько Кисіль, чи то від квашення хліба, чи то від колодязю з киселем. Родовий герб, подарований Святольду у 1054 році, мав назву «Намет» або «Светольдич» і був із зображенням білого намету на червоному полі з хрестом і двома зірками.

Першим з роду Кисілів в історичних документах згадується Олександир Кисіль, який воював у війську польського короля Ягайла у війні з великим князем литовським Свидригайлом. За військові заслуги Олександра, його синові Миколі, польський король, подарував маєтності на Волині у селах Низкиничі і Дорогиничі. Вже його внук – Тихон, був великим землевласником на Волині та тривалий час займав посаду судді при Володимирському замку і брав участь у війнах з Москвою, де й загинув. Його син Гнівуш мав трьох синів – Григорія, Павла та Гавриїла. Павло та Гавриїл були вбиті в прусській експедиції. Григорій займав посаду помічника судді у Володимирі. З 1593р. перебував на виборній посаді Володимирського земського підсудка. Як секретар військового штабу, разом з королем Стефаном Баторієм, ходив проти Москви. За документами володів селом Низкиничі і користувався тут великою шаною. Одружений був з Феофаною Іваницькою та мав двох синів – Адама та Миколу.

Адам Кисіль Кисіль беззаперечно є найвідомішим представником роду Кисілів. Здобувши освіту в Замостській академії (м. Замостя нині знаходиться на території Польщі), йде до війська. Після смерті батька Григорія Гнівушевича, залишає військову службу і повертається в родовий маєток село Низкиничі. Вбачаючи в Адамові Кисілі ревного захисника православ’я, шляхта Волинського воєводства 1630-го року обирає його послом на Генеральний сейм Речі Посполитої. У 1633 році Кисіль дістає звання «дворянина королівського». Спочатку йому доручається владнаня окремих релігійних справ, а згодом і охорона Сіверської землі під час війни з Москвою.

У 1643 році Адам засновує у селі Низкиничі нову п’ятибанну церкву Успіня Божої Матері на місці старої сільської церкви, при якій були поховані його предки – батько Григорій, прадід Гнівуш, дядьки Павло та Гавриїл. А на знак їхньої світлої пам’яті відкрив у Низкиничах чоловічий монастир, про який дуже піклувався. Щоб уникнути небезпеки нападу, кам’яні будівлі і храм були обведенні високими земляними валами і мурованими стінами.

Ще один монастир Адама Кисіля, знаходився біля річки Турії у селі Могильно (тепер Жовтневе Володимир-Волинського району). Могилянський монастир Адам Кисіль заснував у 1646 році для своєї матері Феофанії (чернече ім’я Єфросинія), яка була в ньому ігуменею. Монастир був зруйнований під час Першої світової війни, внаслідок артилерійських обстрілів австро-угорської та російської армій. Рештки його будівель, згодом, місцеві жителі розібрали на будівництво. Загалом, Адам Кисіль володів 65 населеними пунктами, в тому числі на Волині мав 37. Річний прибуток з усіх цих володінь становив 150 тисяч золотих.

В роки Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, саме на долю Адама Кисіль, випало протягом довгих 14 років бути посередником між поляками та козаками. Йому таки вдається на деякий час укласти мирну угоду. У 1650 році король назначає Адама Кисіля воєводою київським, якийсь час він живе у фортеці на Замковій горі, котру згодом почнуть називати Киселівкою. Там він пише нові угоди про доясягненя миру, проте поляки, які горіли ненавистю до українців, самі ж напали на подільські міста Бар та Меджибіж. Тоді Адам Кисіль вже перебував у своєму маєтку в Гощі, дізнавшись, що військові дії відновилися, хворого Кисіля (він страждав від нападів подагри), привезли в його маєток, що знаходився в селі Гнійно (нині Красностав) біля міста Володимира на Волині.

Але якщо Адам Кисіль вижив під час нового спалаху війни, то його брату Миколі не судилося. Беручи участь в наступі на Вінницю у 1651 році, під командуванням польського гетьмана Калиновського, Микола Кисіль потрапив у пастку на річці Південний Буг, тоді козаки під командуванням івана Богуна замаскували прорубані оплонки в кризі. Тіло брата Миколи згодом забрав Адам і поховав у монастирському храмі Успіня Божої Матері у Низкиничах.

Останній рік свого життя Адам Кисіль провів осторонь політичного життя. Передчуваючи свою близьку смерть він написав 1 травня 1653 р. заповіт, згідно з яким велів поховати себе на батьківщині, в селі Низкиничах, де він народився і звів церкву Успіння Богородиці. Оскільки у Адама та його дружини не було дітей, то своє багатство він розділив між дітьми свого рідного брата Миколи. Однак найзначнішою спадкоємицею він визнав племінницю Олену, яка була дружиною Стемпковського, старости Володимирського.3 травня 1653 року в родовому маєтку Низкиничі обірвалось життя Адама Кисіля.

Його поховали у саркофазі монастирського храму у притворі святого Георгія. В нижній частині надгробка на мармуровій плиті міститься напис латинською мовою, зроблений його дружиною Анастасією, донькою київського шляхтича Філона Гулковича:

«Перехожий! Зупинися, читай. Цей мармур говорить про славного потомка роду Свентольда, славну опору держави – Адама з Брусилова Кисіля, що був каштеляном Чернігівським, потім воєводою Браславським і Київським, мужа, що відзначився в боях твердістю і далекоглядністю… Плач про втрату цього знаменитого мужа, котрого оплакую разом із його достойними громадянами, хай буде пам'ятником тобі… 3 травня 1653 року. Смерть прийшла на 53 році життя. Прощай».

Чи дійсно в Низкиничах збереглися останки Адама Кисіля

Адже родову крипту, що знаходися в підвалинах церкви не раз грабували, особливо постаралися в час радянського атеїзму, коли були відкриті саркофаги. Ще й досі прихожани церви згадують, як один із комсомольців похвалявся, що грав черепом Адама Кисіля в футбол. От до чого доводить безбожництво — диявольського дикунства й варварства! Неспроста  зодчі світлого майбутнього ні в що не ставили людську свободу й життя, закатувавши в концтаборах мільйони безневинних жертв. Отже чи вціліли ж останки ама Григоровича? На це запитання відповіла палентологиня Ольга Мінейко, яка робила дослідження в згадуваній крипті. Відтак вона встановила, що в могильному склепі знаходиться п’ять скелетів, один із них, без голови належав очевидно Адаму Кисілю, бо в кістках виявлено сліди подагри, якою хворів воєвода. Також Ольга Мінейко виявила останки брата Адама Кисіля, Миколи.