Вербовий пух роєм сніжинок... 

Яка божественна пора, початок літа,
коли так хочеться за місто до води,
а в нас у Ірпені чотири озера і річка,
назву якої носить місто, місто- ріка однак…
тож я сьогодні вранці переїхав «пойму»,
що біля шлюзу, співоче поле своєрідне, 
бо там не затихають жайвори ніколи,
а потім милувався берегами й купався

в ніжністі води.
Піднявсь на пагорб на узліссі, у портал
сосновий, де лавочка мов човен чарівний,
й симфонії пташині слухав,

а ще не міг надихатись
живицею сосни на сонці розімлілій,
та пагонами, що немов свічки,
під куполом небесним духмяніли...
О, милий наш Ірпінь,
невже тебе спіткає доля, коли наші ліси
переростуть в бетонні джунглі?!.
Але зозулі в лісі довго не змовкали,
і довгий вік усім нам віщували…

2

Вербовий пух роєм сніжинок,
на березі ріки кружляв,
а на узліссі всі відтінки
п’янких смарагдів я ввібрав.
Сосновий дух тут, наче ладан, 
пронизував мене усього,
й птахи хмеліли, мов від нього,
я дякував за день цей Богу,
за неповторну мить оцю,
за сніг вербовий коло річки,
За спів пташиний, мов в раю.

Соло солонешнику

Бабуся Євдокія називала мене
Соняхом, а по нашому
Солонешником:
—Тільки сонце встане,
а він вже кудись летить,
як той Солонешник за сонцем,
і цілюсінький день не їсть,
мов святим духом
живе. Аж ввечері, 
як сонце заходить,
наш Солонешник приходить, і 
хочеться йому дати лупня,
але він так посміхається,
аж хаті знов стає соняшно…

3.07. 2015 р.

жжж

Вже іван-чай убрався в пух 
і квапиться із вітром,
рознести полем рід свій
невмирущий. А я стою,
немов із мамою,
й скубу невидимих
гусей, щоб пух сей 
вкласти в кольорові сни 
подушки*

*Пухом іван-чаю ще й досі набивають подушки для здорового сну.

18.07. 2015 р.

Ранкове
По воді, як по нотах,
лине музика листя вербового,
що у човники склалось і 
в мандри пливе.
І настільки зворушливий
плин цих човників без човнярів,
що мені видавалося 
на котромусь із них
я також разом плив,
по невидимій хвилі 
до незвіданих берегів.

13. 08. 2015 р.

***
Осінь осипалась золотом
на наші з тобою стежки.
Пахне листя духом полину,
птахи давно полинули в ірій...
І вкотре осіннє повітря
щемливо нагадує-
повірити в нову весну.

Золоте колосся трав
в лугах ірпінських
кланяється в пояс,
немов радіє, 
що прийшов
й почув їх пісню
з вітром в полі.
І те колосся нагадало
про милої чарівний 
стан, про вітер
у її волоссі,
який з весни там заблукав.

жжж

На соснах били в барабани —
Тук –тук, тук- тук,
відчиняйте двері,
бо зламаєм сук.
Миттєво в мене зринули рядки, коли повернув голову й був вражений, що біля мене кілька дятлів барабанили загадкову мелодію , схожу до ритмів первісних людей. За бубни були сухі соснові гілки, схожі на мамонтові бивні. Ніколи не бачив, щоб так багато дятлів збиралися одночасно, та ще й на соснах, адже це не плодові дерева, під корою котрих багато поживи.
А в тім птахи в крапових «бертиках» так розходилися, що здавалося їх цікавила не їжа, а що знайшли слухача їхніх ритмів, себто мене, і я ще більше розвісив вуха. Навіть вдалося їх сфотографувати. Згодом двоє дятликів навіть зчепилися в поєдинку, аж впали на землю, б’ючись, мов півні! Вав! Хоч би не кинулися на мене й не видовбали всю мудрість. Я ледь не вигукнув, поглянувши з захопленням на забіяк: "Полетіть і довбаніть кого небудь по лисині з наших урядовців!"
Ніколи такого не бачив, щоб дятли чубилися між собою, адже їм і так доводиться зі своєї голови повсякчас робити відбійний молоток з «шуруповертом», боксерам і то легше, а тут постійно треба довбтися головою об дерево, щоб «пообідати». От якби так Господь покарав людей, які нищать природу — у такий же спосіб вдовольняти ситість живота.
Однак дятли живуть не лише тим, що змушені під корою шукати свій раціон. Вони охочі до зерна і плодів, причому якось бачив, як дятел в моєму саду наштрикнув на дзьоба ціле яблуко, а потім кинув на паркан, і коли воно розбилось на кілька шматків почав ним смакувати. Що цікаво дятлів аж 220 видів! Є особини від 7 грамів до півколо вагою. Багато з видів дятлів видовбують собі дупла разом із самкою виключно в живих дубах і всього за два тижні, а є такі що довбуться над дуплом кілька років, як люди. Інші види шукають порожні дупла, або ж облаштовують в м’яких породах дерев.
А от жолудеві дятли найбільш хазяйновиті, якось вчені в одному з каліфорнійських лісів знайшли сосну під корою котрої на зиму було приховано 50 тисяч жолудів! Хай живуть дятли, а довбодятлам серед людей - розуму!
Валентин СОБЧУК

валентин собчук

1 серпень 2015 р. · Змінено · 

Золотою різкою - по недугах!!!

Знову побував в своєму улюбленому лукоморї в поберекжжі річки ірпінь.Зараз в силі ціющого цвітіння золота різка, яку ще називають золотарником, або золотушником. З нею мене познаймив, дай Боже йому процвітання на многії літа, мій фейсбучний френд-консультант Володимир Салій. Як зараз важко знайти людину. яка б так зналалася на рослинах. Прикро, що ми топчепмося по цілющій силі, і не відаємо їх унікальних можливостей. А втім, золотарник заповнює луки дуже щедро, скрізь видно його золотисті вінички. Рослина - від багатьох недуг: нирок і діареї, хвороб кишечника, аденоми простати тощо. Так що, варто подбати, щоб вона була вдома.

Позначити на світлині

1 серпень 2015 р. ·