Від Ладомира до Володимира-Волинського

Так називався древній град ще до Великого князя Володимира-Хрестителя, який заснував на околиці міста зимову резиденцію, де ще з 6 століття була одна із столиць дулібських ( об`єднаних племен волинян і бужан, а пізніше й інших, в давнину символ дулі, з`єднаних пальців був знаком союзу). На пагорбі в Зимному стояв пантеон прасловянських богів. Згодом на місці княжого терему постав Зимненський монастир Успіння Богородиці, йому понад тисячу років, а пагорб називають Святою Горою.
Як припускають історики, ще до Володимира місто мало взаємини з Києвом і волиняни ходили в 907 році на Візантію з варязьким князем Олегом на двох тисячах лодій. Можливо, з гавані річки Луги міста Ладомира. названого на честь богині шлюбу Лади в цей похід також вийшла волинська дружина. Цей похід закінчився для Київської Русі успішним договором з Візантією в 911 році. Наразі річка Луга так поміліла, що ніщо не нагадує про те, що колись вона була судноплавною, але історичні події, які творилися на її берегах і пагорбах, не втрачають величі. Саме в Володимирі на Волині княжили державотворці України-Русі: 18 років - батько Данила Галицького, Роман Мстиславович, який здійснив кілька походів в Дике поле і відвів половецьке вторгнення від Візантії, за що Папа Римський хотів йому вручити королівську корону, але той, як істинно гордий волинянин, відповів, що меч святого Петра йому не потрібен, бо має свій. Однак корону короля прийняв його син, який теж починав княжий шлях у Володимирі на Волині. Данило Галицький прийняв корону короля, бо прагнув здійснити з європейськими монархами Хрестовий похід проти Орди. Та не судилося, однак з волинсько-галицьким військом він став щитом Європи від навали ординців на її терени й основою творення території сучасної України.

З язичницьких часів у Володимирі залишився унікальний некрополь, що налічує понад 500 курганів.
Володимир з найстаріших міст не лише Волині, а й всієї України, Перші поселення тут виникли в епоху міді - 3 тисячі років до нашої ери. Писемно Володимир вперше було згадано в «Повісті временних літ» від 988 року. У граді Володимира була школа літописців, її інспектував сам Нестор Літописець. Літописцями міста було створено Галицько-Волинський літопис, унікальну пам`ятку історії.
До речі, християнські традиції в міста стародавні: єпископську кафедру на основi Християнського собору тут було засновано ще в 992 р. Ще одна давньоруська пам’ятка архітектури в місті —унікальна Василівська церква-ротонда (кінець ХІІІ ст.). З святинею пов'язана легенда, за якою князь Володимир, повертаючись у 992 році з військового походу на хорватів, збудував за ОДИН день Василівську церкву, за легендою кожен воїн приніс по цеглині. Це була подяка Великого князя Володимира Богові (а трапилось би таке на 4 роки раніше - то б дякував він шести язичницьким богам) за вдалий похід. Храм, що стоїть зараз у місті, зведено на руїнах тієї князівської святині. Але хто його побудував і коли це трапилося - невідомо, церква зазнавала впродовж руків кількох реконструкцій.
Та повернімося до історії Володимира-Волинського.
Угорський король Андрiй, вiдвiдавши мiсто, був захоплений його красою i величчю й сказав , що таких фортець не бачив і в землях німецьких. Тепер про це нагадує тільки земляний вал, що оточував її та маленькі ручаї, як от Смоч, колишні притоки Луги, що теж виконували фортифікаційні функції.
Чим жило місто в середньовіччі? Успішно торгувало з сусідніми країнами: зброєю, ювелірними виробами, посудом. Волинські мечі з болотної руди Чорного лугу (Каралугу, села в Рівненській області нині) відомі зі "Слова о полку Ігоревого", як харалужні мечі. З 1325 року місто мало Магдебурзьке право й було столицею Великої Волині, що доходила до Почаєва, але столичного статусу не втримало: з 1341 року цей статус перебрав на себе Луцьк.
Із серед. 14 ст. розгорнулася боротьба за місто між Польщею і Литвою. Воно декілька разів переходило з рук у руки, поки 26 серп. 1431 не було укладено перемир'я про те, що місто переходить під владу Великого князівства Литовського, в складі якого залишалося до Люблінської унії 1569. Але це вже інша історія…

Володимир зазнавав спустошливих навападів татарів найбільшого у 1240 році, тоді Успенський собор Мстислава, що на світлині,

сповнений тілами полеглих оборонців, дух захисників і нині витає під його склепіннями. Зазнавало місто спустошень і 1469, 1491, 1495, 1499, але собор завжи постава з руїн, як птаха Фенікс, величний він і до сьогодні.

Коли навколо все імла вкривала -
озера в небі враз постали!..
І синьооко глянули з-за хмар,
щоб не лякало душу й зір
вулканами димів ранкове небо...

Я знову повертавсь до себе
на предківські стежки...
Дорога поміж пагорбів
стелилася до рідного села...
Дорога пагориста, мовби хвилі,
нагадувала про великі
води на Волині, що були
давніше, як престоли княжі
в Ладомирі*,де чув сьогодні
дзвонів голоси по літургії Божій,
немов у княжий град
вернувся князь Великий Володимир...
І світ став сОнячним,
а небо неповторно навкруги
цвіло захмарними садами
на срібних і прозорих островах.
І розпростерлася
хмарина янгольським крилом
над нами, і озивалася сурмою
в душі до Вседержителя любов...
По сивих полинах летіли коні,
пливли дельфіни й кораблі, і
тіні й попіл, і вогонь
були у небі знов і знов...
Я дякував щасливий Богу,
що бачив безтілесй світ,
що научивсь миттєвостям
радіти, що відкривалися мені
натхненням Божим у житті...

Ладомир* -так в дохристиянську епоху називався Володимир -Волинський, перйменований Великим князем-хрестителем Русі
 

Банкет королів і вкрадена корона Вітовта

Місто ще огортали ранкові сутінки, коли прибув до нього, такого жаданого і незабутнього, з вежою, що здіймається до небес, величною, мов єгипетська піраміда, а в тім веж було більше 10-и, коли Верхній замок оточував Окольний, котрого вже немає, на його місці ринок не вгаває. Але ці неприступні твердині й досі стоять у пам'яті вежами несхитного духу волинян, яі вистояли навіть облогу загарбницької орди Андрія Боголюбського, коли він здолав Київ... Та цього ранку чомусь уявився банкет королів в замку Любарта, адже місто відзначило ще в січні 600- річчя першого форуму європейських монархів. Шість століть тому в замку Любарта столи ломилися від наїдків - чого на них тільки не було: печене м'ясо лосів і зубрів, волів і ягнят.Таких смаколиків і натурпродуктів сьогодні не знайти в жодному мегамаркеті ні з свічкою, ні ліхтарем! І мені уявилося, як ввечері допивалася вже семисота діжка хмільного меду чи пива. І так кожен день йшло по сімсот діжок! А вже скільки було спожито птиці ніхто не рахував, бо в ті часи таким нулями могли оперувати хіба що великі математики. Але архімедів на банкеті не було, зате - чимало королів й представників монарших дворів. Луцьк тоді став справжнім Вавилоном на кілька тижнів. Яка тут не звучала мова! Хто лишень не був у луцькому замку! Представники лицарських орденів і орди приїхали до Великого князя литовського Вітовта, які раніше могли схрестити тільки мечі, тепер разом сиділи на банкеті. Командор Балґі від Німецького ордену, можливо, чаркувався з якимось ханом, або Магістр інфляндського Ордену Зіґфрід Ландорф фон Спанхейм поруч своїх лицарів-меченосців говорив застільні здравниці своїм ворогам, чи датський король Ерік VІІ. А скоріше за все до застольних здравниць були охочі посли імператора Візанті ї- на те й вони посли. Також у цьому строкатому товаристві добре заливали за "варатнік" і посли правителя Молдавії Олександра І Доброго, бо в Молдавії знають толк у напоях і до наших днів. Був на банкеті і Великий князь московський Василь ІІ Темний і московський митрополит Фотій, представники від Ганзейських міст, і татарські хани Перекопської, Донської й Волзької орд. Близько 15 тисяч іноземців разом з челяддю приїхало в Лучеськ після Різдва Христового 1449 року, значно перевищивши число містян, яких було не більше десяти тисяч. А чому саме в Лучеську зібралося монарше товариство, яке кілька тижнів бенкетувало й чекало на головного гостя, засновника Ордену Дракона, короля кількох королівств, а згодом імператора Священної Римської імперії - Сигізмунда Люксембурзького, в жилах якого текла візантійська кров по батьковому коліну і польська - по материнському. Тут зробимо короткий екскурс в біографію імператора. Доля йогос складалася нелегко - за монарший трон довелося боротися кілька дестиріч, він навіть очолив Хрестовий похід, який виявився невдалим, зате лицарський Орден став успішним проектом, що забезпечив йому сходження на трон в Угорщині. До ордену Дракона надежало чимало впливоих королів, і втому числі батько Влада Цепеша Дракули, якого історія так і запмятала, як Дракулу, себто Драконом. Отже, чому на засновника Ордену Дракона, імператора Сигізмунда Люксеимбурзького чекали не в Вільно, столиці ВКЛ, а в замку Любарта, за що місту була така честь? Бо Лучеськ знаходився ближче до згадуваного імператора та й до інших королівств, а ще місто було південною столицею і улюбленою резиденцію князя Великого литовського князівства( ВКЛ) Вітовта. Та всеж які питання мали вирішити на такому представницькому форумі європейських монархів у неспокійній східній Європі? Звичайно ж, насамперд питання миру, котрого не було між Францією та Англією протягом Столітньої війни та й між іншими королівствами, і не тільки, а й єдинокровними братами в змаганнях за престоли. На з'їзді намагалися домовитися, щоб запобігти подібному, щоб здоровий глузд взяв верх над гнівом і майбутнім кровопролиттям, спричиненим від нього та інших пристрастей.
А ще намагалися домовитися про спільну тактику протистояння наростаючій агресії Османської Порти, врегулювати церковні питання між католицькою і православною церквами. Для Великого князя Вітовта головним питанням було його коронування, зумовлене не задоволенням власних амбіцій, щоб носити на маківці цю коштовну річ. Велике Князівство литовське, більшу частину котрого складали руські землі, прагнуло самостійного королівства, й воно цього заслужило. Адже саме об'єднане військо литовців і русичів розбили татарів у 1360 році на річці Синій в степах Кіровоградщини, й за цей час, до з'їзду монархів 1449 року, Велике литовське князівство і Русь НАСТІЛЬКИ ЗМОГУТНІЛИ, що були одним із найбільших в Європі князівством під знаком ВКЛ-. Великого князівства литовського, що прагнуло державного формату, на той час королівської корони. Цьому мала посприяти й та обставина, що на польському троні перебував литвин за походженням, у жилах котрого текла кров Ягелонів, що по материнській лінії походили від Данила Галицького, так от польський король Владислав Другий Ягайло був двоюрідним братом Вітовта Кейтусовича, його особисто влаштовувала коронація і незалежність ВКЛ, адже Вітовт був бездітним, і трон Литовсько-Руського королівства посів би його син. Та як тільки рішення про коронацію Вітовта оглосив Сигізмунд Люксембурзький, ключова фігура на з'їзді, оскільки був правителем кількох королівств, то польська делегація покинула з`їзд, бо в інтереси шляхти не входило утворення незалежного королівства, яке б заважало просуванню Польщі на землі Русі-України й Московії.
Тож рішення про коронацію Вітовта було ухвалено без них. Коронація мала відбутися 8 вересня 1430 року у Вільно. Мабуть, дуже коштовною була корона, раз на її виготовлення знадобилося близько 8-и місяців. Але посольство з короною, яке Сигізмунд Люксембурзький відправив, поїхало через Польщу. І, як зазначили хроністи, невідомі польські шляхтичі побили послів і відібрали корону. Коронація не відбулася, Вітовт збирався йти на Польшу війною, та вже через місяць, мабуть, від хвилювань, 27 жовтня 1430 року Великий князь помер. А якби розвивалися історичні події, коли б Вітовт отримав корону й було б утворене Литовсько-Руське королівство? Тоді б не було Речі-Посполитої, козацьких визвольних повстань, Хмельниччини й Коліївщини, та й зрештою її розпаду.