Жасмин

Жасмин — ніжний трепетний

подих...

За вікном моїм знову

бентежність

весни...

Білі вина в саду

уже випили бджоли, лиш

жасмин ще цвіте — жди тобі

принесу.

Відкриваю вікно в цю

п’янку невагомість,

що так кличе

до себе сніжно-білим крилом.

Мов натхненням самим

напиваюся цвітом,

іскри радості

в серці заграли вином,

і лоскочуть пелюстки

очі й губи так ніжно,

мовби ти — за вікном...

***

Світло води. Під нами небо

перевернуте пливе.

Я входжу в тремтіння

твоє довгождане,

стрілою пронизана лань…

Вогонь солодких жадань

розпалимо вдвох, і до ранку,

у поцілунках, уся до останку,

ти будеш моєю, стрілою

пронизана лань.

***

Ніч метеликом ніжним

прилетіла до нас,

несподівано так і неждано,

ах, як крилами вона

тремтіла на вустах, на очах,

і рожевий, і синій пилок

осипався з крилець тих.

І метелик, — не впіймана ніч,

вгору, в небо, у місячні

глинища

відлітав і знову вертав,

бо як тіло твоє цвіло: білі лілії

я зривав, не зірвав у тих водах

                                                                      нічних

безберегих, без дна і без дня,

бо тих лілій не можна

 вдень рвати, як і тебе кохати. 

                                                             .

***

Я вітрила здіймав

та човен стояв.

Я протягував руки,

я вітер ловив у твоєму

 волоссі,

але човен стояв

в тихій гавані Зустріч.

І на віях твоїх тихі

сльози, як роси.

Я протягував руки,

я вітер ловив у твоєму

волоссі,

але човен стояв.

Почуттів повнолуння,

повнолуння у небі,

а ми на землі.

Ах, і місяць сьогодні,

ах, і сяйво довкіль, хай же

завтра у вікна твої

загляне хоч він!

***

Пів амфори місяця з медом,

нарешті ми п`ємо цей трунок,

зірвав із солодкого саду

такий довгожданий цілунок.

Із амфори мед розливався,

затоплював груди рікою,

і місяць медами на водах розлився,

зім`ятою пахло травою.

Яка невагомість у грудях

від завмирання до завмирання,

в піщинках і поцілунках — з тобою

ми вдвох до світання

***

Я не раз шукав рай

в твоїх сірих очах...

Апельсиновий гай,

сік хмільний на устах,

аромат неземний

і шептання вгорі,

наче листя молитва.

Наче блискавки

в тілі твоєму й в очах,

й млосні стогони,

зойки твої —

заборонений плід

був солодкий обом.

І, мов дерево ми,

що шукає глибин,

проникаючи далі, все далі.

Та під нами пісок,

хтось раніш нам

пустелю залишив...

Завтра скажеш: "Пробач".

Завтра скажеш: "Іди" —

і я стану вигнанцем,

що шукає води.

.  

***

Був місяць листопад,

його перший день,

на землі дотлівав пожар листя.

Ти сказала: "Не бійся, пий

мене, як вино".

І я пив, і у грудях пожар загорівся.

Губи в губи роздмухали ми

і шаленство вогню, і свавілля вина.

Що нам холод землі,

що нам подих зими?

Ми з тобою розстелим туман.

Іній

Ти вдихни тихе сяйво,

що повсюди і скрізь.

Бач, дерева коралові

               рифи,

день на дні океану,

в сяйві кожна стеблина

все, мов казки чекає.

А як сонце засяє,

то посиплються

зоряний пил і срібло

із віт, і оголене гілля

де-не-де, мов оленячі

роги, гойднеться —

мов карета промчиться,

срібло інею

 сиплячи вслід.

***

То не віхоли танець білий —

ти  танцюєш  вся в білому

і голубому.

Ти не скажеш, не скажеш, мила,

з ким була на весіллі чужому.

Але чом у вінчальному платті?..

Враз сніжинок зринає фонтан...

Як хотілось сказати багато,

але інший торкає твій стан.

І тремтять твої плечі від холоду,

хоч ти в танці уся неземному,

І сумні твої очі кохана,

бо ти не зі мною...