І от ми
вирушаємо зі святої обителі додому, і всього через п’ять кілометрів в’їжджаємо
в Ладомир, так колись називалося місто Володимира,перша
літописна згадка про нього датована 966
роком, а от літописець Нестор пише, що доблесний руський князь Олег
покорив у
885 році племена угличів і тиверців, стверджуючи, що жили вони тоді
від берегів Бугу й аж до моря. Можливо, в 906 році мої земляки взяли участь в грізному поході Олега на
Константинополь.
Як свідчать археологи, на території України будували міста в чотири рази більші за столицю шумерів, древній Вавилон! Знали письмо і варили пиво. І це все діялося на три тисячі років раніше, аніж у шумерів чи давніх єгиптян. Ким були ці люди — трипільці, що вміли споруджувати величезні міста площею 450 гектарів?
Ступивши за поріг, мимовільно спиняюся, вражає величний дерев’яний храм, що схожий на Ноїв ковчег, біля нього кілька жінок у чорному вбранні пораються на клумбах — тут так багато квітів, аж згадуються чиїсь слова, що квіти — Божі лампадки. Іду алейкою, обіч якої березові стовпчики на яких підвішено гасові лампи, як потім дізнаюся, в монастирі немає світла й газу, однак це не засмучувало його насельниць, а навпаки, здавалося, відсутність цих благ цивілізації ще більше посилювало молитовну ауру обителі, віддаляючи її від суєтного світу, й поглиблюючи зосередженість кожного, хто тут служив Господу.
