Обережно підходжу, чую голоси, заглядаю в
віконце. Боже, куди я потрапив!..середньовічна темниця!.. на лавах сидять якісь скоцюрблені, мов
приречені до страти люди, від них заґратоване навіть тьмяне світло під стелею;
в глибині цієї печерної камери тремтять кілька цигаркових вогників, пропікаючи
темряву й душу. От де дійсно сидять в тюрмі, оскільки на цих лавах не можна
лягти, хіба по-собачому згорнутися калачиком на підлозі, щоб виспатись, однак,
я знав, що, незважаючи на те, що закінчувалося друге тисячоліття, навіть на нарах
у СІЗОне вистачало місць — в’язні спали
по черзі: двоє-троє на одних... Раптом чую голос, як за сусідніми дверима
камери хтось шепоче.
У «Гранд-отелі» навіть ночувала Патрісія Каас, однак
Владімір Путін —ні. ВВП приїжджав до міста в лютому 2001 року на оглядини
колись могутнього ракетобудівного заводу «Південмаш», який вивів на
президентську орбіту Кучму. До його приїзду місто активно марафетилося,
під мітлу потрапляли не лише вулиці, а й підозрілі люди чи просто бомжі, яких
закривали на певний час у каталашках. Так от, чекіст Путін чомусь тоді
вибрав для ночівлі не крутий «Гранд-отель», а такий собі скромненький, який
знаходився не в центрі міста, а в парковій зоні. На другий день газети в дусі
свободи слова опублікували замітки про нетаємну вечерю двох президентів, яка
відбулася після дванадцятої ночі в готелі. Незважаючи, що було за північ,
президентам подавали горілку «Державну» та віскі, а от вранці Путін не
похмелявся, як водилося на Русі, газети писали, що особистий кухар приготував
йому «сирніки» та свіжий «сок із клюкви». У пресі також повідомили, що Путін
навіть заплатив за нічліг своєї команди з 60 чоловік понад вісім тисяч гривень
(на той час близько півтори тисячі доларів), і що відвідав не тільки «Південмаш»,
а й поклав квіти до пам’ятника Пушкіну, а от про Шевченка забув.
—
Це, неможливо, коли скрізь цвіте корупція з оманою, і всі, хто при владі,
дурять народ, прикидаючись небагатими, такими собі скромними сталінами в
чоботах, ховаючи за халяви свої капітали й бізнес. А чому? Бо державний
чиновник повинен жити на державну зарплату й боротися з бідністю, але замість
того, щоб зробити країну багатою вони, як тільки дорвуться до влади, квапляться
розбагатіти самі, і кого не візьми, наприклад, Лазаренка. Здавалося б, хлопець
з села, не виростав у розкошах, але, як став до руля, так і поїхав в
капіталізм, бо така у нас система… ну, і знову ж, його бізнес то числиться, не
на ньому, хіба це не туман? та хіба лише він такий, їх тисячі.
Увечері вся містечкова знать, начеб до дня мого приїзду, збереться в сауні, що знаходилася в тому ж готелі, де ночуватиму. З суддею прийдуть, як це водиться в провінціях, «спаянниє адной цепью» ледь не всі містечкові тузи: хлопці з міліції й прокуратури, виконкому й навіть головний лікар, не було лише попа, який би освятив ці купання й трапезу, а ще серед цього товариства була дружина судді, симпатична чорнявка, що терпляче мовчала, коли її чоловік вішав на вуха всілякі провокації, типу: „ти не проти, як я сьогодні поїду з хлопцями до дівчат”. Казали, що суддя у неї був вже третім чоловіком, а двоє колишніх наклали на себе руки — один ніби втопився, а другий повісився, можливо суддя хорохорився перед присутніми, приховуючи таємний страх: а що, як і він…
Після цих слів Василь Іванович замовкає, бо
відчиняються двері й хтось заходить в накрохмаленому чепчику, це був
здоровенний ескулап з будьонівськими вусами, схожий на базарного рубщика м’яса.
От тільки в його волохатій руці замість сокири була електродриль на
батарейках, якою він, примруживши око, бжикнув в повітря, й наче
засвердлив кілька невидимих мух. Потім він підійшов до Миколи Васильовича й
запитав, коли буде жінка, почувши, що сьогодні, тільки й сказав:
Як там
твоя клешня? Чи зрісся перелом? Добре, що я вчасно покинув журналістику, а то б
ще й мені відірвали голову — які часи
настали?!. На Донеччині мочать нашого брата бейсбольними битками, мій знайомий
розповідав, що його вже попередили, якщо не припинить свої телерозслідування,
то може замовляти собі пам’ятник, у нас он редактору плеснули в лицекислотою... А смерть Гонгадзе… Уявляєш, як треба було
ненавидіти свободу слова, щоб його задушити. Навіть цар, і той був милосерднішим
до Шевченка, незважаючи на те, що він критикував його і царицю. .
18 січня 2002 рокуу залі засідань збираються парламентарі й кнопкодави
— їх дуже мало, тож не зрозуміло кого більше — кнопкодавів чи парламентарів. Он
бачу колишнього поета, який хоче залишитися депутатом на все життя, бо де ще
можна заробити стільки привілеїв натисканням кнопки,зараз він схожий на китайськугрошову жабу, тільки не в скляній пірамідці,
а під куполом ВР...
Які тут чарівні
місця, думаю, дивлячись на синю смугу лісу, сходячи зі схилу пагорбу в напрямку
річки, яка вже звільнилася від криги й, здавалося, радісно гула майбутніми
громами, якими вагітніли хмари, що пили воду в річці, випливаючи з-під
залізного мосту, під яким бивнями мамонтів чорніли стовпчики старої переправи
Наближався день виборів без вибору. У поштові
скриньки напихають все більше рекламного комбікорму. Майже всі біл-борди Києва перетворилися
на біл- морди кандидатів у депутати з
магічними й пухнастими поглядами. Цього року ПР-технологи викинули в простір
столиці ноу-хау — півголові біл-морди, якби підрізані до самих брів, з акцентом
на очі кандидата, якими він гіпнотизує електорат, обіцяючи манну небесну. На
одному з таких біл-мордів і Наум Іванович Семирученко обіцяє всім, окрім манки,
ще й райське життя і безкоштовне місце на столичному кладовищі. З місцями для
могил у Києві, дійсно, проблеми... А ще Наум Іванович, щоб одразу не викинули
йогопередвиборчу програму, надрукував на
ній календар і розклад руху громадського транспорту й навіть електричок.
Збірка есеїв «На край моря» цілком виправдовує свою
назву,автор інтригує читачавраженнями від мандрівок, яскравими емоціями,вишуканим художнім стилем. У творах лаконічно
розкриваються теми історичного минулого, природні й культурологічні особливості
різних теренів України. Читаючи книжку, ловиш себе на думці, як мало ми знаємо
свою країну, і чи варто наступного літа їхати до Туреччини.
Автор познайомить Вас з такими екзотичними
місцевостями, як долинами Пекла і Раю, що в Криму, єдиним, згаслим на наших
теренах вулканом, з традиціями малочисельного народу, липованами, які
проживають в дельті Дунаю, Ви також
дізнаєтеся за цілющий потенціал природних багатств Куяльника, побуваєте разом з
письменником в таких духовних святинях, як Почаївська лавра, Святогірському
Зимненському монастирі та в інших мальовничихкуточках .
